ГЛАВА 16

Янніс.

Поклав наші валізи в багажник батькової автівки, і вже навіть встиг відчинити дверцята, щоб Лівія сіла в автівку, але саме в цей момент намалювалися її батько з Ітеном.

Обидвоє вже на легкому підпитку, ще й досі зависають у дворі готелю. А що так? Не сидиться поряд зі своїми жінками? В товаристві один-одного краще ніж там? 

- Ліві, куди це Ви зібралися на ніч? - здивовано запитав її вітчим. 

- Моїй дівчині немає сенсу перебувати в цьому готелі. - відповідаю замість неї.

- Я забув, що ти місцевий! - все ще з пересторогою відповів той. 

- А кошти, хіба вона не заплатила за свій номер? - поцікавився наречений Габбі.

От що турбує  Ітена в цю хвилину, фінансовий бік?

- Янніс домовився з власником! - відповіла йому Лів. - А зараз нам вже час.

Хороша дівчинка. Нічого стелитися перед людьми, які переймаються не за тебе, а виключно за фінансову складову. Вже мовчу про те, щоб не витратити на тебе зайву копійку.

Я б ще зрозумів, якби запитали, чи тобі там буде зручно, безпечно, чи зможуть вони тебе бачити… Такий собі післясмак залишився в мене після цієї… не знаю, чи можна назвати - розмовою!

- Поїхали, люба! - поквапив дівчину.

- Так! - кивнула й нарешті сіла в автівку, на місце поряд з водієм.

- Наглянеш там за нею! - відчим плескає мене по плечу. 

Цікаво, за Габбі теж би так переймався? 

Звучить так, наче здав дівчину щойно для відбування покарання чи для перевиховання…

Що значить - наглянеш? Вона доросла жінка, яка може самостійно приймати рішення та дбати про себе. Це слово ще могло б стосуватися тваринки, яку забираєш з приюту, наглянути, щоб кицька знайшла свій лоток чи знала де лежить їжа. 

“Потурбуйся про неї”, - ще можливо б я сприйняв. Це слово вже має зовсім інше значення, воно про: тепло, безпеку, навіть батьківські почуття. Але де їм узятися?

- Щасливо залишатися! - відповідаю їм обом.

Бачили б Ви вираз обличчя Ітена. Агов, чуваче, ти нічого не переплутав? Твоя наречена досі сама в кімнаті, якщо тобі пощастить, то вже навіть задовольнила себе самостійно. Принаймні коли ми виходили з номера, вже перестала стогнати.  Зможеш поцілувати у чоло і заснути, відвернувшись зубами до стіни!

Сідаю за кермо, тисну на газ, автівка плавно рушає з місця.

Ця парочка добряче мене вибісила. Її вітчим теж далеко не відійшов від Ітена. 

Не можу сказати, що я увесь такий правильний, тому так на них реагую. Але звик по іншому ставитися до близьких, рідних та навіть до малознайомих людей.

Шлях до квартири, яку я для неї винайняв ми їхали мовчки. 

Моє роздратування від її недородичів почало поступово спадати, а я вже навіть трішки заспокоївся. 

Припаркував автівку біля узбіччя. Відчинив перед Лівією дверцята автівки, а сам заходився діставати потрібну валізу. Навіть перевірив цього разу, чи дійсно речі належать їй. 

Попереду чекала двоповерхова будівля з шістьма квартирами, які здаються в аренду. Я обрав помешкання на другому поверсі з невеликою терасою та виглядом на море, а ще в дворі є не великий басейн з прозорою блакитною водою та зручними диванчиками. 

- Подобається? - запитав, слідкуючи за зміною виразу її обличчя на якому зараз читається по дитячому не підроблене здивування та радість. 

- Дуже! - шепоче збуджено  у відповідь.

Ми перекинулися парою трійкою слів на грецькій мові з власником, який чекав нас у помешканні. Віддав йому гроші, а той передав ключі від квартири. На цьому наші шляхи з ним розійшлися й ми залишилися з Лівією удвох.

- Тобі, напевно, обійшлось це житло дорожче ніж номер в тому апарт-готелі! - вигукнула вона.

- Зовсім ні! - заперечив я.

- Але ж! Тут так гарно, і море поряд!

- Просто я знаю власника, а ще вмію торгуватися! - спробував заспокоїти дівчину.

- Дякую! - прошепотіла, й поглянула на мене. - І вибач…

- За що я маю тебе вибачати? Що вирішила, наче я злочинець?

- Так! - почервоніла. 

- І ти мене вибач! За те, що не виправдав твоїх очікувань! - посміхнувся я.

- Ось! Тут я залишу свою візитівку, якщо щось станеться й будеш потребувати моєї допомоги, зателефонуєш по цьому номеру. - поклав на письмовий столик поряд з великим ліжком.

Змовчав про її талант знаходити пригоди на свою пружну п’яту точку. Може цього разу буде по іншому!

- Ти йдеш? - запитала сумним голосом.

- Ти доросла дівчинка, впевнений, далі впораєшся і без моєї допомоги: засмагнеш, відпочинеш. А на питання своєї родини щось та вигадаєш, уяви тобі не займати! 

- Дякую за все, що для мене зробив! - робить декілька кроків до мене й обіймає, тулиться чолом до моїх грудей.

От до такого я був більше не готовий ніж, якби вона справді тоді вгріла мене по голові попільничкою. 

Гублюся, як той підліток, якого вперше обійняла дівчина!

Це той момент, коли боїшся зробити зайвий рух, крок, доторкнутися до неї, щоб не відчути… Заганяєш десь емоції глибоко в себе, бо знаєш, що варто лише відпустити їх на волю, вже її не залишиш…