ГЛАВА 15

     Янніс.

    Переговорив з господарем апарт-готелю. Залишився задоволений результатом. З піднесеним настроєм йду шукати Лівію і зупиняюся на півдорозі.

     Вона не сама зараз, а з Ітаном. І як це його відпустили “гуляти самостійно” та ще й без короткого повідка? 

    Його рука торкається її волосся, напіврозвернутий до неї, коліна направлені в її бік. Повільно нахиляється до дівчини, скорочуючи відстань. Обрав він Габбі, як же ж! А тіло Ітана говорить зовсім про зворотнє. Якось вже вмію розрізняти коли чоловік зацікавлений, а коли нудьгує в товаристві жінки. 

     Інша справа - Лівія. Ії розгубленість та сором'язливість десь поділися. Нажаль не чую про що вони говорять. Але вона… Спину тримає рівно, гордівливо, підборіддя трішки підняте вгору. Ось вона знову натягнула знайому вже маску, щоб захистити своє вразливе серце. То ще залишилися почуття? Від чого так заповзято захищається, від своїх бажань? 

     Отже мені тут просто не місце! По ньому вона зітхає, для нього ця вся вистава! Час минув, дівчатка виросли, “іграшки” стали іншими, дорослими! От тільки я точно не “іграшка”! Зі мною так не вийде! 

     В цей момент захотілося просто вшитися звідси.  Але ж валіза залишилася в її кімнаті.

     Трясця. 

     Вдих, видих! Крокую вперед. Тільки вперед! 

    Ще трішки і я ніколи більше з нею не перетнуся! Забуду все, як маленьку пригоду чи урок акторського мистецтва.

     Досить з мене!

- Люба! - гукаю, звертаюся виключно до неї.

     Сіпається від мого голосу, щоки рясно червоніють, наче застав їх за чимось інтимним.

- Та-ак! - підхоплюється з того дивану.

     Кладу руку їй на талію, з викликом дивлюся в очі Ітану, який теж повільно встає.

    Лівіє, вважай, що це мій “подарунок” на прощання, трішки ревнощів не завадять. Найсмачніший “десерт”, відвойований, правда ж Ітане? Хоча тільки йолоп буде думати так, на такого й розраховано, бо справжній чоловік зробить все, щоб його жінка навіть не дивилася в інший бік. 

     Чому тоді я так легко відступаю? Хоча б тому, що ніколи не стояв у “черзі”. Лівія не моя жінка, а там де вибір, немає місця почуттям! 

- Вона в мене красуня! - говорю Ітану, та притягую її повільно до себе, легким поцілунком торкаюся її щоки. 

- Лівія дійсно дуже гарна дівчина! - його вилиці напружуються.

     Звичайно, зараз я усвідомлюю, що для неї  чужий, але мені не подобається цей чувак, і те як він на неї дивиться.

     Якщо він міцніше стисне пляшку з соком, остання просто розірветься від тиску.

- Ходімо? - запитую у неї.

- Так! - радо киває, бо між мною і нареченим її сестри така напруга, що ось-ось почне іскрити.

- Ітане! Ось ти де! - вигукує Габбі.

     А ось і власниця! Що згубила свою “іграшку”? Схаменулася, побігла швиденько шукати, доки в чужі та ліпші руки не потрапив?

     Лівія.

     Холодок по хребту від виразу обличчя Янніса. Очі холодні, непроникні. Торкається оголеної шкіри, обпікаючи, притягує до себе, а я наче в уповільненому кадрі. Кров пульсує в скронях, хапаю ротом повітря. Його рука ковзає трішки нижче, зупиняється на крайній межі пристойності. Пригадую, що на мені немає трусиків і червонію ще більше, відчуваючи себе розпусницею між двох чоловіків, які наче два леви в одному стрибку до бійки.

     Чому такі емоції не можу зрозуміти? Наче танцюю зараз по гострому лезу, босоніж. Долоні стають вологими, губи вмить пересохли. Відчуття таке, наче щойно мене з Ітаном застигли за чимось брудним, непристойним.

     Янніс йде з одного боку від мене, Ітан з сестрою з іншого. До наших кімнат прямуємо мовчки, наче щось сталося неприємне і кожен з нас про це намагається забути.

     Думала в номері напруга відпустить, та я помилилася. 

     Щось змінилося. Хоч ще й не знаю, що саме.

     Позбавляюся від взуття.

     В цей час Янніс відвернувся до вікна, замислився про щось лише йому відоме.

- Ось! Твоя валіза! Футболку теж поклала! Вибач випрати не встигла! 

- Добре! Свої речі теж збери будь ласка! - на секунду озирнувся чи я ще знаходжуся в кімнаті, чи пішла кудись, наприклад в ванну.

- Навіщо? 

- А ти хочеш тут залишитися? - цікавиться.

- Ні-ні. - відповідаю невпевнено. - Але мені немає куди йти.

- Збирай речі. - знову повторив, трішки гучніше.

- Мені можна переодягнутися? - на сьогодні вже досить розгулювати без білизни.

“Я його зовсім не знаю!”, - стукотить у скронях.

     І що? Я ось так просто візьму та піду з ним у ніч? Може він злочинець якийсь? Втирається в довіру легко та невимушено, вмикаючи свою чарівність, а потім… Аж моторошно!

- Так! Я почекаю! - закладає свої руки за спину.

     Дістаю з валізи спортивний костюм з білим топом та чисту білизну, відношу речі до ванної кімнати, а сама повертаюся до валізи, наче щось забула. 

    Якщо вгріти його зараз чимось важким, то встигну втекти й покликати рідних та поліцію на допомогу. Значний недолік у цьому плані, не лише, що план божевільний, а ще й те, що Янніс: володіє грецькою мовою, місцевий, може знати та підкупити поліціянтів… Звичайно якщо вірно розрахувати удар… Хоч би не перестаратися!