ГЛАВА 14

     Янніс.

     Спіймав себе на тому, що знову розглядаю її, доки вона як дитина підставляє обличчя під промені сонця, яке поступово заходить та бавиться з хвильками морської води, ступаючи по вологому піску босоніж. 

     Чи багато жінок так просто радіють простим речам, незважаючи на зовнішній вигляд, без остраху здатися дивними чи смішними?! А скільки таких, які готові розповісти незнайомцю дитячі спомини, досить гіркі, як на мене?! З віком ми вчимося тримати всі емоції в собі, закриваючи себе у захисний панцир від навколишнього середовища. Стаємо скупими на емоції та їх прояв. 

     Посміхаюся. Пригладжуючи скуйовджену гривку на голові від легкого та свіжого морського вітерця. Знімаю кросівки, закочую джинси й сам ступаю ближче до води. 

     Як багато Ви знаєте людей, від одного погляду на яких Вам самим кортить зробити щось нехай по дитячому безглузде, але таке веселе та кайфове? Особисто в моєму житті такі люди пораховані на пальцях однієї руки.

- Як же не хочеться назад до готелю! Знову бачити кисле та незадоволене обличчя моєї сестри! - вигукує, потягуючись.

-Мені треба все ж таки забрати свої речі. Там багато подарунків рідним та на весілля двоюрідного брата.

- Одні весілля навкруги. - наче і з посмішкою промовила, але нотки певної гіркоти все-одно присутні.

- Ой, я ж зіпсувала ще один твій сюрприз! - зойкнула вона. 

- Про що ти? 

- Про набір білизни!

- А-а, ти про це! 

     Я й забув вже, якщо чесно, адже це не така вже й велика проблема. Звичайно більше по бутіку Victoria's Secret розгулювати не збираюся, мені вистачило досвіду минулого разу. Тому просто запропоную сестрі обрати інший подарунок і оплачу замовлення своєю банківською картою. Раз вже так вийшло!

- Я в Києві придбала чудовий комплектик, новий, ще в упаковці! Звичайно це інший бренд, але досить симпатичний та й розмір такий…

- Облиш! - відмахнувся.

- Але ж… Твоя дівчина залишиться без подарунка… - відвернулася, наче зосередилася на спостереженні за заходом сонця.

      А я ковзнув поглядом від її маківки на якій зав'язаний білий бантик, нижче по оголеному хребту до самих пружних сідниць, обтягнутих білою тканиною, яка підкреслює кожен спокусливий вигин.

     Чи не занадто разюча зміна у враженні про цю жінку: від бажання прибити, до бажання роздягти? А минуло скільки? Трішки більше доби! 

     В моєму мозку не маленький дзвіночок “увага небезпека”, а церковний дзвін, який чути на ціле місто…

- Думаю, нам вже час йти! 

“Від гріха подалі!”,-  додав вже про себе. 

- Так! - погодилася й покрокувала за мною, пробуксовуючи ногами в піску, доки ми не вибралися на бруківку. 

- Чекай! - підсадив її ще й досі босоногу на мурований паркан.

- Що ти… - здивовано запротестувала, а потім замовкла, спостерігаючи, як я позбавляю її ніжки від залишків піску й взуваю бежеві босоніжки, присівши біля неї навпочепки.

- Дякую! - тихо відповіла збентеженим та здивованим голосом.

     Чому вигляд зараз в неї такий, наче за нею ніколи ніхто так не дбав? Але ж це нормально! Що в цьому такого? Особисто мені стало шкода її ніжки. Як би вона то робила самостійно? Та ще й в обтислій сукні нижче колін. 

     Коли ми дісталися апарт готелю вже майже були сутінки.

     Яке ж все ж таки гарне місце в якому я народився. Такий приємний щем зараз відчуваю. Все ж таки класно повернутися до рідної домівки, де все знайоме: кожен закуток, кожна вуличка, кожен будиночок, кожне дерево…

- Мені треба переговорити з однією людиною! Почекай мене будь-ласка біля ресепшн. - звертаюся до Лівії. 

- Добре. - киває.

     Посміхаюся у відповідь ледь помітною посмішкою і йду шукати хазяїна цього апарт-готелю. Треба з ним вирішити одне питання. 

     Лівія.

     Присіла на диванчик. Дістала маленьке дзеркальце з жіночої сумочки й поглянула на себе: очі світяться, на щоках рум'янець. Від негативних емоцій не залишилося й сліду. 

   Вмостилася зручніше й почала розглядати інтер'єр: великий акваріум з кольоровими та різноманітними рибками, різні вазонки з живими квітами.

     Тут  майже з центру гостьової кімнати чудово видно вхідні двері. Ось вони відчиняються і я одразу побачила Ітана. Він мене теж, бо на мить забарився, а потім впевненою ходою покрокував в мій бік.

     Наречений моєї сестри вже встигнув переодягнутися в сині джинси та темно-синю футболку. В руці тримає пляшку з соком. Інша рука в кишені.

- Привіт! - перша подала голос.

- Привіт! - відповів посміхаючись, а погляд такий пронизливий, що навіть серцебиття пришвидшилося. 

- Гарно виглядаєш! - продовжив. - Тобі морське повітря явно йде на користь.

- Дякую! 

- Навіть сказав би, що стала іншою! - сів поряд й поклав руку на спинку дивану зовсім поряд від мого плеча. - Більше впевненою, розкутою, красивою…

     Розкутою, як же ж! Гіркота підступає до горла. Просто раніше, в перші наші зустрічі він страшенно подобався… Ну добре, я була закохана по вуха й просто ніяковіла в його присутності, а ще ліпила всяку дурню соромлячись.