ГЛАВА 13

     Янніс.

     Нарешті цей допит закінчився.

     Фух. Можна видихнути! Якщо чесно, то й сам трішки нервував. Хоча б тому, що вперше видаю себе за того ким я не є. 

     А ще - блонда! Виявляється її присутність зовсім поряд зі мною все ж таки чіпляє. Особливо коли знову й знову пригадуєш, що під тією клятою сукнею немає геть нічого. І з цим треба щось робити…

- Ходімо трішки пройдемося берегом! - запропонував білявці, доки родичі дівчини відволіклись від слідкування за кожним її кроком. 

     Для чого мені ця прогулянка, запитаєте Ви? Насамперед треба вирішити деякі питання. В мене теж були свої плани щодо цієї відпустки, і я не можу виконувати роль її бойфренда 24/7 і це нормально, при всьому моєму бажанні їй допомогти. 

     Скажете, що втікаю, доки не відчув щось до неї? Нехай так! 

     Можна навіть зіслатися, що я рідко змінюю своє ставлення до людини після першого враження, що моя інтуїція жодного разу ще не підводила… та ще додати до цього переліку безліч відмазок!

- Удвох? - здивовано заморгала.

- А що такого? - посміхнувся у відповідь.

- Ну добре! - здалася Лівія і навіть трішки розслабилася.

- Я вкраду Вашу красуню-доньку! - звертаюся до її вітчима, який   помітно повеселівшого після кількох келихів вина. 

- А ми? - пропищала Габбі й, наблизившись до мене схопила за руку.

     Це що за? Поглянув на Габріелу, звівши брови. Відпустила одразу, навіть відстрибнула на крок наче обпечена. 

- А що Ви? Дорогу до готелю не знайдете? - тихо запитав у неї.

- Я думала Ви тут місцевий і все нам покажете! Тим паче говорите грецькою, на відміну від нас! - надула губи сестра Лівії.

- Можливо іншого разу! Взагалі я приїхав провести час зі своєю дівчиною! 

- Звичайно, найпростіше кинути нас на призволяще…! 

- Якщо що,  Корфу не безлюдний острів! - схилився ближче до неї бо говорив останні слова досить тихо, щоб не привертати зайвої уваги.

- Ходімо, люба! - розвертаюся на п'ятах і крокую у бік Лівії, яка знаходиться неподалік. 

     Беру блонду за руку і ми удвох йдемо геть. Всі інші залишилися на півшляху до апарт-готелю. 

- Очманіти! Моя сестра ще й досі щелепу підбирає! - вигукнула Лів, щойно ми відійшли на пристойну відстань.  

- То ти звикла панькати її й, виконувати будь-які примхи, а тепер дивуєшся, чому на шию сіла та поводить себе так егоїстично!

     Насправді я не сказав Габбі більшості того, що крутилося в моїй голові. Не знаю від чого Лів прийшла у такий захват. А на місце поставити зарозумілу зведену сестру не завадило б. Та це, напевно, має бути не моїх рук справа. 

      Моя задача була виконати роль, якщо не “завидного нареченого”, то принаймні хоча б адекватного чоловіка, якого не соромно представити своїй родині, і думаю, що справився з цим на відмінно. 

- Може й так! - з сумом погодилася Лів доки ми спускаємся вниз до берега по численним сходам. - Це складно пояснити… Ми однолітки та ще й геть різні. Коли батьки одружилися були зовсім маленькими. Звичайно, з свого боку я намагалася порозумітися з дівчинкою, яка стала жити зі мною під одним дахом. Але… Вона бажала виключно те що належало мені. Спочатку іграшки, одяг, а потім…

- Чоловіків… - припустив я.

- Так. - похнюпилася вона.

- А батьки? 

- А що батьки? Що стосується речей, то перекручувалося все так, що це я жадібна, егоїстична… Найулюбленіші, які все ж таки вдавалося відвоювати, просто зникали, або ж знаходила їх зламаними з часом.

- Чому не розповіла матері? 

- Не хотіла жалітися, впливати на мамині стосунки з чоловіком! А потім почала помічати, як Габбі повільно забирає її в мене, як вони стають найліпшими подружками, а я залишаюся за бортом “пароплава”, який швидко віддаляється… 

- Ясно! - відповів і допоміг роззутися та зістрибнути на пісок.

     Ми наблизилися до моря.

- Кайф! Як же тут гарно! - вигукнула вона збуджено.

     Сонце поволі вже починало спускатися ближче до горизонту. Хвилей майже не було, як і вітру.

- Напевно захід сонця тут неперевершений!

- Так і є! - погодився я й глибоко запхав руки в кишені.

     Чому? Та щоб не було спокуси доторкнутися до неї. 

     В цю мить, коли спостерігаю за Лівією, як вираз її обличчя потроху стає розслабленим, а очі вже не такими печальними, просто не можу змусити себе сказати, що моя допомога на цьому закінчується та попрощатися.

     А може просто виграв собі ще трішки часу з цією жінкою. Чому ні?