ГЛАВА 9

     Янніс.

     (спомини про вчорашній день)

     Вчора заночував у батьків.  Доки повечеряли, досхочу наспілкувавшись, була вже пізня ніч. 

     Вранці, ну як вранці по десятій, нарешті дійшли руки до гостинців. 

     Швидким рухом відкриваю валізу…

     Трясця! Це що за…

     Підчипляю мізинцем жіночу одежину, здається пляжний халат. 

     Ах ти ж рожевий покемон! То все ж таки свою валізу взяв вчора зі стрічки і якби не ця блонда… 

    Перепросив у батьків та молодшої сестри, взяв у батька тачку, швиденько змотався на квартиру, щоб переодягнутися у свіже. 

     Де шукати МОЮ ВАЛІЗУ приблизно знав. Блонда поклала свої документи на столик коли летіли в літаку і кутик ваучера на розміщення в готелі з його назвою, якраз виглядали з прозорої теки. Чому звернув увагу на назву? Ну, насамперед, щоб триматися від того місця подалі. А зараз вимушений туди їхати! Яка іронія долі!

     І ось зараз  я тут! 

    Вирішую, що простіше - прибити блонду і вшитися звідси. Чи підтримати її брехню та все ж таки обмінятися з нею валізами. Зараз більше  схиляюся до другого варіанту. 

- Маю надію, що решта речей ціла? - запитую в неї.

- Ну-у. - протягує вона. - Печиво було дуже смачним.

- І що мені буде, якщо погоджуся допомогти тобі і підіграти трішки!?

- Отримаєш свою валізу! - підіймає догори підборіддя. Наче повернення речей для мене має бути вже мотивацією нівроку.

- Замало! - посміхаюся, та обпираюся на руки по обидва боки від неї. 

     Тремтить! А я знову кайфую! Це коли я став таким збочеником? Чи такі відчуття лише від цієї полохливої блонди? І куди ж подівся її норов?

- А що ще? Можу заплатити! - витріщається на мене майже не моргаючи.

- Агов! Ти нічого бува не сплутала? 

     Дочекався! Чудово! 

     Жодна жінка ще у моєму житті не платила мені за послугу і не буде!

- То які ще варіанти? Я просто не знаю!

     Не знає вона! А як у якусь халепу вскочити, то це вона аж бігом!

- Виконаєш моє бажання! - вигукую перше що спало на думку.

- Яке ще бажання! - злякано заморгала. 

- Ще не знаю! - чесно зізнався. 

     Як варіант, наприклад, ніколи більше не потрапляти мені на очі… А може ще щось вигадаю, більш цікавіше! Якщо вже зовсім дістане!

- А інші варіанти є? - шепоче самими губами з таким виразом на обличчі, немов, я щойно змусив її голою бігати по вулицям. 

- Немає! - схиляюся ближче до її вушка. - Або погоджуєшся, або шукаєш, як відмазатися від своєї брехні сама!

     Знову починає тремтіти, як те сполохане оленя загнане у куток.

- Ти-ти, не джентльмен…ти… - шепоче заїкаючись. 

- Я ще гірше! - підморгую. - Ходімо! 

- Куди? 

- А хіба ти не збираєшся знайомити свого майбутнього нареченого з батьками?

- Може для початку хоч познайомимося? 

- Точно! - пригальмовую за три кроки від вхідних дверей. - Янніс.

- Янсіс. - повторює за мною, а я закочую очі під лоба.

- Добре, для тебе просто Ян! 

- Лівія! Я ж про тебе нічого не знаю! - мельтешить за мною слідом.

- Та ти богиня імпровізації, викрутишся! Ще один важливий момент! Яку роль я маю зіграти? Таку, щоб батьки надовго відчепилися від тебе зі спробами знайти тобі пару…?

- У сенсі негідника? - закінчила за мене.

- Так. Чи такого, щоб твоя сестра стекла слиною?

     Але договорити ми так і не встигли бо на вулицю “висипали” родичі моєї горе-нареченої!

     Габріела.

     Щось занадто довго вони не повертаються!

     Перевірила час на стільниковому телефоні. Так і є.

     Звідки взагалі взявся цей “коханий”!? Якби ще якийсь зачуханець, може б ще й зрозуміла! А тут цей сексі-мачо… Відверто! Навіть я здивована. І що він міг знайти в моїй сестрі?

      Щось в цій історії не сходиться! 

     Пройшлася поглядом по інтер'єру апарт-готелю. Звісно, нічого надзвичайного, як я і думала. Ми точно маємо тут жити найближчі два тижні? Нічого ліпшого не можна знайти? Хоча… Якщо ми залишимося тут, то буде легше вивести сестру на чисту воду. 

      Поглянула на Ітана. Ех. У порівнянні з хлопцем Лівії, Ітан наче з провінції.

      Аж навіть настрій різко впав.

     Від піднесення в якому перебувала всю дорогу до Греції не залишилося й сліду. Я ж то думала, втерти носа сестрі, загострити її почуття неповноцінності, виставити її суцільною невдахою, змусити заздрити! А воно он як вийшло! Не самотня, та ще й он якого красунчика відхопила! Ні! Все ж таки має бути якийсь підступ. 

- Я втомилася й, хочу їсти! - заскиглила я. - Де можна ходити стільки часу? Ходімо ліпше їх пошукаємо. - звернулася до рідних та Ітана.

     Всі дружно потягнулися за мною до виходу.