ГЛАВА 8

     Лівія.

- Лів! Доню! То що це за зовнішній вигляд? Де твій макіяж! - потім переходить на шепіт. - Ти так ніколи не знайдеш собі хлопця! От поглянь на сестру, щойно з літака, а як виглядає…

- Досить мамо! - шепочу теж.

     Просто є малюсінький шанс, що може мій знайомий з літака просто забрів не в ті двері, а якщо помітить мене, точно вже не пройде повз. Та аби тільки мене, ще… звичайно свої речі на мені. Боже, як соромно вийшло!

- А що я сказала не так? Ліві? Ще скажи, що в тебе є хлопець… 

- Є! - бовкаю тихенько, щоб від мене відчепилася, а я не привертала зайвої уваги.

     Самі розумієте, сказати “ні” це щось на кшталт виставити себе суцільною невдахою. Мені вже досить що саме так я себе зараз і почуваю… І мені прикро, що наше суспільство та моя рідня, оцінює успішність жінки виключно по тому є в неї чоловік чи ні!

- І хто ж він!? - одразу підхоплює Габбі та  голосно перепитує. От в кого не вуха, а чутливі локатори.

     “Дідько!”, -  насправді, це саме чемне слово з епітетів, які промайнули щойно в моїй голові.

     Чи може бути ще гірше ситуація? Особливо коли той для кого намагалася “бути невидимою”, щойно помітив мене і йде сюди. Ну, якщо вже “помирати”, то з почестями! 

- Привіт! Коханий! - вішаюся на шию збентеженому хлопцю й цілую його в губи. - Нарешті ти приїхав. - хапаюся за ручку, МОЄЇ ж валізи, яку він міцно тримає.

- Ліві! Ти не познайомиш нас зі своїм другом? - Запитує збентежена сестра, прискіпливо обводячи його поглядом від самої маківки до п'ят. 

- Звичайно! - та я уявлення не маю як його звуть…

- Кохана! Можна тебе на два слова? - питає мій знайомий незнайомець, лишає валізу в гостьовій готелю, а сам хапає мене міцно за руку.

     Розумію що мені залишилося жити… Три, дві, одна хвилина…

     Янніс.

     Ні ну я звичайно здогадувався, що ця дівка не сповна розуму, але ж не на стільки!

     Хапаю її за руку й, буквально тягну на двір. 

   Скориставшись першим зручним закутком майже вштовхую її туди, закриваючи собою. Кут білосніжного паркану поблизу якого росте величезне та розложисте дерево слугує чудовою схованкою від допитливих очей.

- Нічого не хочеш мені пояснити? - намагаюся говорити спокійним тоном, але знала б вона чого мені це вартує. 

- Я не навмисно! - хлюпає носом.

- Що саме не навмисно? - мої брови сходяться на переніссі.

- Все… ненавмисно. - бурмоче.

     Знаєте, зараз мені здається, що настав саме той момент коли на її неадекватну поведінку вплинуло одночасно все: затемнення в скорпіоні, Меркурій в ретрограді, Плутон в стаціонарі, а сам я у шоці від того, що відбувається зараз зі мною, завдяки цій особі!

- Знайома футболочка! - торкаюся пальцями тканини легенько тягну догори. - І не лише футболка. - помічаю аж занадто знайоме мереживо, яке прикрашає її стегно. Отже по моїм речам ця білявка вже встигла понишпорити.

     Взагалі то я не поводжу себе так відверто з дівчатами, яких майже не знаю… Але в цей момент граю за її ж правилами. А ще до бісиків хочеться провчити це дівчисько! Щоб іншого разу не кортіло чіпати чужі речі, і цілувати геть незнайомих чоловіків! От і маєш тепер, дівчино!

- Що Ви собі дозволяєте? 

- А ми знову на “Ви”? Кохана!

     Боже, як же ж вона червоніє! Мило-любо дивитися, аж замилувався! 

- А що я мала робити коли моя валіза опинилася у Вас! 

- Ну це сталося, напевно, тому, що ти сама вихопила її з моїх рук! Забула?

- Намагалася забути, але Ви невчасно з'явилися! - цідить, втискаючись у білий паркан.

- Тобто твої речі тобі не потрібні? - роблю вигляд, що йду геть.

- Потрібні! - смикається кусаючи губи. 

- Добре! Ходімо по мою валізу! Твоя залишилася в готелі. Я нічого на відміну від тебе там не чіпав!

     Знову сіпається, а потім підтискає губи й опускає очі в підлогу. 

- Не можу! Треба буде пройти повз мою рідню! 

- Забрехалась? - підіймаю її підборіддя й зазираю в очі.

- Так! - тихо шепоче. - Не навмисно… - наче нагадує вона.

- Це вже я чув! - зітхаю, закочуючи очі під лоба. - Поясни хоч про що мова?

- Вам не зрозуміти!

- Чому це? Принаймні хоч спробуй! Що ти втрачаєш?

     Примружила недовірливо очі після моїх слів.

- Добре! - здалася нарешті. - Моя сестра має заручитися з хлопцем, який мені страшенно подобається. Вчора мене поставили перед фактом і вимагали, щоб я була присутня. Я відмовилася. А сьогодні…

- А сьогодні вони тут.

- Так! 

- І ти бовкнула, що в тебе є хлопець, щоб не виглядати самотньою невдахою? - на всякий випадок перепитав.

     Особисто я вважаю, що це суто жіночі комплекси і нічого іншого. Взагалі не приділяю уваги в парі людина з якою я спілкуюся чи ні. Звісно, виключенням є лише спілкування з жінкою, яка подобається. Але навіть тут є різні варіації згідно ситуації. 

- Так! - ствердно кивнула.

- Ясно! - запхав руки в кишені і відійшов на пів кроку.

     Якось навіть шкода її стало! А якби замість мене у двері увійшов хтось зовсім інший? Якийсь покидьок наприклад… От вміють же такі дівчата знаходити проблеми на свою п'яту точку.