ГЛАВА 7

     Лівія

     Дванадцята година дня. Нарешті залишила свій номер і почимчикувала шукати де б можна було пригоститися кавою. Я ще той кавовий наркоман, якщо що!

     Замовила каву у маленькому барі неподалік від ресепшн. Це навіть баром важко було назвати: кавомашина, не складна конструкція з колою, та ще одна з пивом, і три високі барні крісла біля стійки.

- Агов! Красуне! Вам випадково не потрібен: красивий, розумний, вірний, лагідний хлопець? - поцікавився незнайомець, приблизно плюс-мінус мого віку на ламаній англійській мові. 

     Така собі спроба підкату! Досить нахабно як на мене, а ще самовпевнено. Ні він не був страшком, але чи не занадто високої думки про себе цей чорнявий?

- Якщо захочу собі красивого, розумного, вірного, лагідного - заведу собаку! - роблю ковток кави, думаю куди б подітися, відчуваю на собі липкий погляд цього типчика. 

     Ковзає очима від моїх губ до колін і у зворотному напрямку!

- Перепрошую! А де тут найближча крамниця з одягом, чи пристойний супермаркет? - цікавлюся у бармена.

     Та вже за мить розумію, що в англійській він так само розуміється, як я в грецькій мові. Той випадок  - якщо не щастить то у всьому.

- Я можу показати! - знову прорізався голос у хлопця.

     Навіть здогадуюся, що саме він мені готовий “показати” і це явно не магазини!

     Обертаюся на вхідні двері, які позаду. Чомусь по хребту пройшовся холодок. Не можу пояснити чому саме. Щось на кшталт передчуття. От чи приємне це передчуття чи навпаки досі ще не визначила…

     Швидко допиваю своє вже майже остигле американо й зістрибую з високого стільця. Саме у цю мить масивні вхідні двері відчиняються і кого б Ви думаєте я одразу помітила? 

     Це ж треба!

     Добре, що рот був порожній від кави, бо ще прийшлося б пів дня ходити у футболці з плямами! 

     Ну і які Ваші припущення?

     Добре-добре! Не буду довго тягнути інтригу! Що вже! Треба прийняти і спробувати якось пережити цей факт.

    Тож! Таааадааан! Барабанний дріб! Number two (номер два) в моєму списку сьогоднішніх негараздів і…

     Вся моя сімейка власною персоною!

     Зізнавайтеся! Не очікували, а я вже так точно?!

     Отже: вітчим, мати, Габбі (ім’я сестри скорочено) і навіть Ітен власною персоною.

     Нагадайте мені прикінчити мою знайому туроператорку, яка продала мені цей пакетний тур! Ноги моєї більше в неї не буде! Цікаво! За скільки вона мене продала, як і місце мого перебування у цьому курортному містечку! Зрадниця!

- Ліві-і! - Габріела розкидає  руки для обіймів й перша крокує до мене. - Нарешті ми тебе  знайшли!

     А я така рада, що Ви навіть не уявляєте!

- Доню! - сплескує в долоні мати.

- Ми всі гуртом вирішили, якщо ти не можеш прийняти участь в заручинах через обставини, то ми можемо вирушити до тебе! - почала вихвалятися Габріела.

     "А мене запитати, чи я цього хочу, ніхто не додумався?"

- Чудово! - видавила з себе й мазнула поглядом по Ітену.

    Сердце одразу прокинулося від неприємного щему. Виглядає, як завжди - ідеально! Навіть у простих шортах і білій футболці. 

- Я така задоволена! - пропищала Габбі підскакуючи і плескаючи в долоні. - Мої найрідніші поряд! Це буде чудовий відпочинок! І самі романтичні заручини у світі! 

     Як же ж! Знаю яку мету вона переслідує! Це щось по типу  "дивитися можна, а руками чіпати ні”.

     “Я буду хизуватися перед тобою нашими стосунками,  а ти облизуйся! Бо переможниця - я! Заручини в мене! І взагалі мені начхати на твої почуття при цьому!”, - та ці слова як біжучий рядок на лобі сестри.

     Красуня та розумниця Габріела. Перша у всьому. В навчанні. В роботі. Перша ось-ось вийде заміж! Бо завжди звикла отримувати все на що чи на кого накине оком. От і Ітен не став винятком. 

     “Вибач, що Ітен обрав мене! Але ж між нами справжнє кохання! А у Вас і не було до пуття нічого! Так, пару зустрічей! Ти ж не сердишься?”, -  досі дзвоном у вухах лунають її слова.

     Звичайно не серджуся! Звикла тримати емоції при собі! Бо як же ж, знову підтвердити статус - егоїстка року, яка думає виключно про себе!

      Це ж я - третій сорт не брак. Ходяче непорозуміння…

- Доню! А що це за дивний вигляд? - повернула своїми словами мене до тями.

- Сталося прикре… - я так і не встигла додати “непорозуміння”, бо в цей час в приміщення увійшла ще одна персона.

     Та що це сьогодні аншлаг?

     Ну прямо черга на бажаючих добити мене в цей день!

     Крутіше буде хіба що приземлення НЛО поряд з цим апарт-готелем! 

     Моя відпустка вже точно перетворилася на нічне жахіття…