ГЛАВА 3

     Лівія.

     Нарешті.

     Зайняла місце в літаку відповідно білету.

     На щастя більше не перетиналася з нав’язливим незнайомцем. Ну як “нав’язливим”? Погоджуюся, з цим визначенням добряче погарячкувала. 

     Просто… Просто коли вечір не задався вже тим, що родичі міцно взяли мене в облогу. А ще… Розумію, що предмет мого інтересу та закоханості ось-ось заручиться з моєю сестрою. От такі каверзові сюжети інколи підкидає доля, наче випробовуючи тебе на міцність. 

     Тут на будь-якого чоловіка зреагуєш, який ближче до тебе за відстань витягнутої руки. 

     Насправді, гримати на нього в плани зовсім не входило. Але градус роздратування сильніше за моє виховання і хороші манери. Через душевний біль, здається, взагалі мало що відчуваю ще.

     “Ми чекаємо тебе вдома!”, - вже навіть Габріела не гребує виписувати.

     “Я в літаку в Грецію! Вдома буду через два тижні!”, -  відповідаю, швидко набираючи.

     Змиріться нарешті! Я не буду приймати участь у “сімейному святі! Хоча б тому, що це для мене зовсім не свято, а крах моїх особистих дівочих надій на щасливе сімейне життя. 

     Вимикаю телефон і відвертаюся до ілюмінатора, навіть не потурбувавшись, щоб підійняти шторку догори. Бачити як літак набирає швидкість, злітає, ще те випробування для мене. 

- Напевно, гарний краєвид! Раз Ви його так уважно розглядаєте! - звучить зовсім поряд знайомий голос. 

     Обертаюся на звук. Дідько, знову він! Не голосова галюцинація. А так хотілося! 

     Сідати поряд на вільне місце не поспішає. Може все-таки пронесе і він зупинився поряд суто лише для  того щоб зачепити мене чи позловтішатися у відповідь. Така собі помста за завданий тілесний біль. 

- Перепрошую, - він звернувся до стюардеси, яка саме проходила повз. - Чи можна мене пересадити? - запитує у неї низьким, оксамитовим та приємним голосом. Зі мною він так не розмовляв, звичайно, чому я дивуюся. 

- Зараз запитаю! - дівчина починає з ним відверто кокетувати, строїть оченята підведені чорним олівцем. Яскраві червоні губи бантиком розходяться в посмішці.

     Очі б мої не бачили! 

     Все ж таки здоровань вимушений сісти на своє місце, бо опинився на шляху у людей, які все ще шниряють то туди то сюди. 

- Нажаль, вільних місць в літаку немає! - з стражденним виразом на обличчі повідомила стюардеса, яка щойно повернулася. - Можливо щось бажаєте? Каву, чай, є алкогольний бар…

- Дякую! - він хитає головою. 

- А мені можна келих шампанського! - втручаюся в їх розмову.

- Звичайно! Щойно літак набере висоту я принесу Ваше замовлення! - сухо відповідає дівчина. Дійсно, я ж не красень у дорогому костюмчику. Дякую, що взагалі не проігнорувала.

     Янніс.

     Пф! І чому я не здивований? 

     Знову вона!

     Обводжу поглядом біляву голівку вже знайомої дівчини. Не поспішаючи, займати місце поряд з нею.

     Чомусь одразу спало на думку “Дівчино, ви не настільки гарна, щоб бути таким стервом!”, але, погоджусь, цей випадок під вислів зовсім не підходить, бо вона справді симпатична. Ну добре! Красива! І стовідсотково у моєму смаку. Але цього разу без жодного шансу зав'язати стосунки. Навіть щось на кшталт курортного роману. 

      Чому? Запитаєте ви?

     Все просто! Терпіти не можу гонорових осіб жіночої статі, які не вміють контролювати емоції і дозволяють собі зверхньо поводитися з оточуючими! Тому одразу у чорний список! Бувай, красуне!

     Навіть її гарне личко, пухкі губи й виразні очі не можуть бути аргументом!

     Зараз же спробую пересісти від гріха подалі… Доки її лікоть, наприклад, ненароком не перерахував мої зуби! Та безліч варіантів, для незграби…

     От тільки, нажаль, мені відмовили, зіславшись на відсутність вільних місць! Шкода. Щож! Сідаю і пристібаю свій пасок безпеки. Хоча, на мій погляд, повітряна небезпека, ніщо у порівнянні з цією ходячою катастрофою, що поряд. 

     Літак плавно починає рух. 

     Білявка щосили заплющує блакитні очі й хапається за поруччя.

     Невже аж так боїться літати? 

- Вже можна розплющувати! - тихо шепочу біля її вуха, тішусь, як вона сіпається і широко відкриває очі. 

- Дякую! - відповідає видихаючи.

- І вже можна розімкнути Ваші пальці, бо моя рука вже добряче затекла. 

     Видно від стресу не помітила, як вхопилася в мою руку, яка лежала замість піднятого поруччя посередині. 

      Осмикує руку наче обпечена.

- Вибачте! - бурмоче.

- Ухти! Ви навіть такі слова знаєте! - щиро дивуюся я.

     Мовчить, лише червоніє, наче маки у полі.

    Літак вирівнявся. Щойно оголосили, що можна розстібнути ремені безпеки. Повідомили увесь стандартний набір: висота, температура і т.д.

- Ваше шампанське. - промовила стюардеса і нахилилася з бокалом так, що її груди опинилися на рівні моїх очей.