ГЛАВА 2

      Янніс.

     Це що взагалі за біляве неподобство на моєму шляху? 

   Ще й досі неприємно тягне в паху після незграбних дій цієї навіженої. Допомагаю, щоб пересвідчитися, що вона ще комусь не зарядить цією валізою. На всяк випадок увесь час тримаю її в полі зору і подалі від мого хазяйства.

     Хоч би подякувала. Стоїть пишається собою!

     Позбуваюся своєї валізи, бо вона занадто велика, щоб можна було взяти її з собою у салон літака. 

     Поглянув на годинник, попереду ще майже дві години. Можна пригоститися кавою, чи позаглядати по багаточисленним крамницям. Головне триматися від блонди подалі! Я все ще хочу нащадків. Звичайно не негайно, а лише в планах, та все ж…

     От тільки чим більше намагаюся уникати її, тим більше з нею перетинаюся знову й знову. Наче вона навмисно мене переслідує. 

      Перепрошую. Так відволікся, що навіть забув представитися. Мене звуть Янніс Іліаді. Мені 31 рік. Сьогодні я повертаюся до своєї домівки на острові Корфу. За останній майже рік, що не був вдома мене добряче покидало то в одну точку світу то в іншу. За одним бізнес-проектом слідом починався наступний, незчувся як швидко минув рік. І ось, нарешті, довгоочікуваний перепочинок. 

     Добре, зізнаюся, привід все ж таки є - весілля двоюрідного брата. Та й побути в колі рідних… Чому б ні? Якщо трапилася така нагода! Зізнаюся, за всіма скучив. Відеодзвінки не можуть у повній мірі замінити те родинне тепло. Тож набравши пів валізи смаколиків та подарунків, вирушив в дорогу додому. Велика Британія встигла зустріти прохолодою та дощем, Україна -  помірним теплом і сонцем крізь хмари, а рідна домівка, стовідсотково, зустріне спекою та задухою. 

     Тож мій гарний настрій від того що ще декілька годин і я нарешті перетну поріг власної квартири, не зможе зіпсувати жодне біляве дівчисько!

     “Я сказав не зможе!”, -  нагадав собі знову, бо щойно вона задкуючи майже віддавила мені обидві ноги. 

     Та що ж це?

     І як я її не помітив?

     Воно то з одного боку й зрозуміло, бо зосередився зовсім не на її світлій гриві, а на досить округлих та апетитних сідницях. Бо бачите їй заманулося дістати якийсь солодкий непотреб на самій нижній поличці й, вона з усім завзяттям та ентузіазмом кинулася “видерати” коробку з чимось з силою туди запхану. От і склалася вдвічі. Рівно до того моменту, як я проходив повз. Тоді вона з переможним воплем “нарешті” та з усієї дурі, а дурі там як у її голові тарганів, скочила п'ятами на мої стражденні ноги.

- Дідько! Знову Ви? - вигукнула й нарешті забралася з моїх стоп. - Ви любите відчувати біль?

- М-м, - ледве стримався, хриплю у відповідь. - Чому це Ви так вирішили…? 

- Бо в мене єдине пояснення чому Ви таскаєтеся за мною слідом! 

- Слава Богу Ви про це! Бо щойно вирішив, що це Ваше запрошення до БДСМ, і перепрошую, якщо приміщення аеропорту замале для нас обох! - гримаю у відповідь. 

     Інших асоціації зі словом БІЛЬ у мене відсутні!

- Ось саме тому попрошу триматися від мене подалі! - грізно видало нахабне дівчисько.

- Пф. - закатав очі під лоба. Наче я навмисно волочуся за нею слідом. 

     Дискутувати з нею не маю жодного бажання! Дешевше вийде для нервової системи!

    Це що взагалі було? Новий спосіб пікапу? Сучасні дівчата вже зовсім знахабніли, що завдають болю з перших хвилин? Такий собі варіант запам’ятатися бодай хоча б чимось? От тільки вона помиляється, якщо вирішила, що я зреагую на її зовнішність, чи на її принадне тіло. Я що зараз погодився, що в неї дійсно тіло нівроку? 

     “Досить Яннісе. Попереду відпочинок і менш проблемні дівчата, які вміють привертати увагу геть іншим чином!”

- Kεραία *(бувай)! - вигукую на грецькій мові, салютуючи та крокую геть, подалі від неї.

     Ноги моєї поряд з нею не буде!

     А ні! Помилочка вийшла! Не так сталося, як бажалось!

     Твою ж!