Лівія.
Впурхую у величезне приміщення Бориспільського аеропорту. Як той нестримний вихор. Встигаю на ходу ще сперечатися з рідними по стільниковому телефону.
“Ні, я не приїду на заручини сестри!”, - друкую однією рукою, бо інша тримає чималеньку валізу на коліщатках.
“Ні, я не можу зараз розмовляти, бо знаходжуся у роумінгу!”, - така собі відмазка, але нехай буде.
“Де-де! В Україні!”, - відповідаю на чергове батькове питання.
Як мене туди занесло? Як не як не таке вже й маленьке коло з Британії до України. Та вихором свободи, блін!
“І потім не зможу прийняти участь у сімейному святі, бо саме зараз подають літак на якому я полечу відпочивати. Відпочинок запланувала давно та не збираюся втрачати кошти! А сестру привітаю коли повернуся!”, - маю надію, що момент мого повернення настане ще зовсім не скоро.
От же ж допалися гуртом!
Зараз, звичайно, Ви можете подумати про мене, що я егоїстичне дівчисько, яке любить робити все навпаки. Аби тільки не догодити рідним!
І знову почуєте у відповідь “НІ”!
Можливо я лише вчуся любити себе! В свої двадцять два роки! Турбуватися про власні бажання, а не потурати забаганкам моєї зведеної сестри.
Як Ви вже встигли зрозуміти стосунки з моєю вимушеною родичкою у мене не склалися. На вітчима з матір'ю жодних нарікань, а от Габріела та ще штучка, яка вміє втертися в довіру до будь-кого. Але мене вона не проведе своїм гарненьким та безневинним личком! Я бачу її наскрізь.
“Як я можу вчинити так з сестрою?”, - читаю з екрану.
Та легко! Особливо після того, як вона закохала в себе Ітана, єдиного чоловіка який мені справді подобався. Випадково думаєте? Авжеж, а я наївна і в казки вірю! Ще в щирість її почуттів та в рожевих єдинорогів…
А зараз змушує бути присутньою на заручинах. Та ще й не сама, а через рідних. Виставляючи мене перед ними монстром у спідниці! От же ж не бракує нахабності їй. Але я не збираюся грати в цій грі!
З силою підіймаю валізу, щоб закинути її на стрічку, розмахуючи нею у повітрі і чую за спиною грізний та злий вигук.
- Трясця! - не втримався чоловік який стоїть позаду мене. Мружиться від болю та пригинається, бо щойно заїхала йому самі розумієте по чому. - Можна обережніше!?
- Можна, але наступного разу не плутайтеся під моїми ногами! - вигукую англійською мовою з янгольським виразом на обличчі, вмикаючи блондинку. І що це на мене найшло?
Напевно, градус роздратування сьогодні аж занадто високий, от і кидаюся на всіх підряд!
- Сама люб’язність! - відповідає теж на моїй мові і поправляє свій ідеально-білосніжний комірець.
Як не зручно вийшло! Але що мені до нього по великому рахунку? Не хлопчик маленький, то може не розплачеться. А щодо його “достоїнства”, по котрому так файно прилетіло, живий, стоїть вже рівно… Які проблеми!?
Незнайомець високий, у дорогому костюмі, породу видно одразу. Знаєте така собі гримуча суміш: влада, плюс неймовірний рівень тестостерону, плюс шикарна зовнішність, плюс вміння себе тримати, плюс пронизливий погляд з під чорних та густих брів, плюс сильні м'язи. Як про м'язи здогадалася? Бо він так легенько поклав на стрічку мою валізу, наче остання взагалі невагома. Напевно перейнявся, щоб я нею ще комусь не “зацідила”.
Давайте трішки відволічемося від перерахунку плюсів, бо доки я дорахую до останнього мій літак вже буде на півдорозі до Греції! А особисто мені, досить вже коситися на незнайомця! Занадто багато честі для нього та уваги!
Вирішила ж не витрачати час на чоловіків. Зовсім! Достатньо Ітана.
А він, як навмисно слідує за мною…
#659 в Любовні романи
#90 в Сучасна проза
гумор, сильна героїня та сильний герой, сильні почуття_емоційно
Відредаговано: 06.03.2024