Глава 12

Мій синочок... Маленьке життя, що було частиною мене. Я так сильно його любила. Навіть подумати не могла, що можна так сильно когось любити. Ну, звичайно, я кохаю Дениса, але це зовсім інше. І я досі не могла повірити, що нарешті в нас все вийшло. Макар був бажаною дитиною, навіть справжнім дивом. Тому ми намагалися кожну вільну хвилину проводити з хлопчиком. Він був такий милий та гарний, що я просто не могла надивитися на свого синочка. Спочатку було важко, адже я не знала як правильно доглядати за ним, як себе поводити. А раптом щось не так зроблю? Боялася навіть на руки взяти, адже це завдання не з простих. Здається в той момент мене зненавиділо одразу троє людей — мама, Тамара та Аня. Я чи не щодня телефонувала кожній з них, адже в мене було стільки питань. Але вони терпляче на все відповідали, весь час допомагаючи. Інколи мама чи Тамара навіть залишалися в нас, бо я просто не знала як впоратися. Та з часом прийшов якийсь певний досвід, і я вже могла самостійно доглядати за малюком. А от в Дениса виходило трохи гірше. Ну нічого, він теж скоро навчиться. Зараз Макарчик спав у своєму ліжечку, а Денис читав якусь книгу. Останнім часом в нього трохи погіршився зір, і йому доводиться носити інколи окуляри. Однак він так виглядав ще більш привабливим. І невже це все моє? Інколи я досі не могла повірити, що це мій чоловік. Не дивлячись на всі проблеми, ми таки впоралися. Я ж тихенько підійшла до нього, та міцно обійняла. Посміхнувшись, Денис відклав книгу та притягнув мене у свої обійми. Мені здається, що завжди було мало його близькості. Я б хотіла все життя провести у цьому космосі, де є наша родина. Я так сильно кохала його, що просто навіть не уявляла, як би склалося моє життя.                                                                   

- Малий заснув? - запитав він. - Хоча, якщо він не в тебе на руках, то скоріш за все відповідь буде позиивна.                                                                                                                                            

- Так, він дуже втомився, адже це його перша така довга поїздка в гості. - посміхнулася я. - Мені навіть не потрібно було його закачувати. Він просто закрив оченятка і заснув. Таке миле сонечко в нас з тобою є.                                                                                                                                             

- Нехай звикає, бо ми ж не будемо весь час сидіти вдома. Це поки він ще маленький. А в нас ще ж є обов'язки перед фірмою. Нехай подивиться як працюють його батьки. Все-таки він син двох архітекторів. - відповів Денис. - Значить, в нас є як мінімум кілька годин наодинці?                                 

Я ж лише кивнула. Тоді чоловік прийнявся цілувати мене в шию, від чого я буквально розтанула. Хотілося просто закрити очі та розслабитися в його руках. От він тепер знає мою слабкість і вміло нею користується. От паразит, тепер я навіть ображатися на нього не можу. Але цього разу я була зовсім не проти. Його рука вже гладила мою спину, і я відчула дике бажання. Після народження нашого сина в нас було дуже мало часу наодинці, тому і треба використовувати момент. Ну нічого, ми ж цього так довго чекали. Наш синочок був вартий того. Тому я взяла ініціативу у свої руки. А тому перекинула ногу, всівшись на його коліна. А потім зняла футболку свого чоловіка. Раніше я була більш спокійному в цьому плані. Та зараз маю офіційне право. Обручку на пальці відкриває мені стільки доріг.                 

- Я кохаю тебе. - прошепотів він в перерві між поцілунками. - І завжди кохав, просто боявся цих почуттів. Але ти не здалася, і саме завдяки тобі в нас є наша родина. Я рідко тобі це кажу, але дякую... Дякую тобі за те, що ти в мене є. Що даруєш мені найкращі моменти мого життя.                                    

- Я теж тебе кохаю. - посміхнулася я. - І давай не будемо про сумне, адже в нас дуже мало часу. Макарчик може прокинутися в будь-який час. А ти знаєш, що тоді всю нашу увагу займатиме він.  

- Так і чого ж ми чекаємо? - розсміявся Денис.                                                                                          

Поруч з ним я могла забути про все на світі, адже він дарував мені просто незабутні емоції. І дуже хотілося, аби і все життя пройшло саме так, разом з найкращим чоловіком у світі. Я би легко могла уявити наше подальше життя. І навіть через сорок років наше кохання не стане меншим. Я ніколи не перестану любити його, бо Денис став частиною мого життя...