Глава 10

Ось і настав цей день. День, якого я стільки чекала та боялась одночасно. Для мене цей момент стане початком чогось нового. Але це означало і те, що з деякими аспектами мого життя доведеться попрощатися назавжди. Я дуже сильно хвилювалась, адже не знала, яким буде наше сімейне життя.   Я стояла в гарній білій сукні, абсолютно зовнішньо готова до весілля. Але я все одно нервувалася. Мозок підкидував не найкращі варіанти розвитку подальших подій, але все ж має бути добре. Ні, я точно була впевнена, що хочу стати дружиною Дениса, адже ми так довго до цього йшли. Нарешті ми могли залишити всі проблеми позаду, і сьогодні станемо однією щасливою родиною. Лишилося зробити останній крок, і сумнівів в мене не було. Але залишився страх, я боялася, що Денис може пошкодувати, що вирішив пов'язати своє життя зі мною. Хоча я більше сумнівалась не в його почуттях до мене, а чи зможу я подарувати йому те щастя, на яке він заслуговує? Звичайно, я зроблю для цього все, та чи буде цього достатньо?                                                                                                         

- Хвилюєшся? - я навіть не помітила, як до мене підійшла мама. - Хоча я і так бачу, що так.              

Звичайно вона прекрасно розуміла, що я зараз відчуваю. Кожна дівчина хвилюється у день свого весілля, адже не знає чи складеться її родине життя саме так, як вона того хоче. Зараз я навіть розуміла тих, хто відмовлявся від весілля. Ні, я би так ніколи не зробила, та все ж ці нерви можуть кого завгодно звести з розуму. Цікаво, а вона зараз прийшла сюди аби я не втекла? Та я цього точно не зробила б, адже зараз майже збулася моя мрія. Ще трошки, лишилось зробити останній крок, і все буде ідеально. Колись я боялась, що мене ніхто й ніколи не покохає, або це буде невзаємно, і мені доведеться провести життя з чоловіком, якого я не любила. Та зараз все склалося зовсім інакше. А я все одно боюся.                                                                                                                                            

- Трошки є. - відповіла я. - Насправді дуже сильний мандраж, однак я хочу це зробити. Як ти там завжди казала, весілля — це лише невеличка репетиція сімейного життя. От ця репетиція має пройти ідеально, аби потім було що пригадати.                                                                                                 

- Ти знаєш, я у свій час настільки боялася, що навіть вирішила втекти. Якби тоді мене не зупинила твоя бабуся, ми б можливо з тобою не розмовляли зараз. Наше життя взагалі не передбачуване, тому ти не навіть уявлення не маєш до чого призведе твій наступний крок. - посміхнулася вона. - Знаєш, я стільки разів уявляла собі твоє весілля, але все виявилося ще набагато краще, ніж мені здавалося. Ти така щаслива та закохана, а Денис... Він справді зробить тебе щасливою. І це так неймовірно, що я навіть не знаю які слова були би для тебе правильними зараз. Доню, - я бачила сльози в її очах. - Сьогодні в тебе вже буде своя родина. Я навіть і не помітила, що так швидко пролетів час. Ми стільки втратили, але я рада, що зараз ти нас пробачила. Ти в нас така доросла.                                                           

Ще б трохи і я сама розплакалася, тому просто обійняла міцно маму. Цей день об'єднує всіх, змушуючи казати те, що ми берегли в собі стільки років. Трошки моє хвилювання розсіялося, однак я все ще не знала як це все буде далі. Ні, церемонія пройде за звичайним сценарієм, і я приготувала своєрідну промову. Але чомусь боялась, що від хвилювання абсолютно все вилетить з нашої голови. Та нас перервав тато, який мав вести мене до вівтаря. От хотілося нам зробити все так, як в американських традиціях. А Денис був і не проти, аби я лише була щаслива. Я дуже хотіла, аби все пройшло ідеально. Пам'ятаю як з самого дитинства уявляла собі цей момент, але все ще краще. Тато ж підійшов та взяв мене за руку. Мама ще раз мене обійняла, і попрямувала до свого місця. Сьогодні я роблю крок в невідомість, але це дорога до мого щастя, яке нарешті так близько.                                    

- Ти в мене така прекрасна. Справжня принцеса. - посміхнувся він. - Навіть не віриться, що сьогодні моя донечка виходить заміж. Ще трохи і я стану дідусем. Як швидко час то летить. Знаєш, я дуже сильно боявся, коли став батьком. А раптом в мене не вийде? І в принципі так і сталося. Але тепер ми вже віддаємо тебе в твою власну родину.                                                                                               

- І хіба ти не щасливий? - посміхнулася я.                                                                                            

- Дуже щасливий, адже нарешті в нас все налагодилося. А ще я все ж не проти стати дідусем. - я поцілувала його в щоку. - Готова зробити цей крок?                                                                      

І в мене була лише одна відповідь на це все. Тому, не вагаючись, я сказала "Так". І ми попрямували до вівтаря. Чесно, хвилювання лише підсилювалося в мені, але тепер я ще й боялася впасти. Підбори хоч і були невеликими, та мене ще й трясло, і це зовсім не від холоду. Хвилювання піднімалось в мені з новою силою. Та міцні руки тата давали зрозуміти, що у випадку чого він мене підтримає. Я була йому вдячна за підтримку. Але сьогодні я ніби останній раз чіпляюсь за підтримку родини, адже далі мене завжди підтримуватиме рука мого чоловіка. І все моє хвилювання зникло, коли я побачила Дениса. Йому так пасував цей костюм, і я бачила, що він сам неабияк боявся, але хотів це зробити. Дивно, що не в його улюбленій шкіряній куртці. Вона вже стала якимось символом наших стосунків. Тато підвів мене ближче до нього та передав мою руку хлопцю.                                                                      

- Бережи її. - прошепотів він, вже не стримуючи сльози.                                                                       

Я ж лише посміхнулася своєму татові, який став біля мами. Моя родина, яку я любила, не дивлячись ні на що. А тоді вже перевела погляд на свого нареченого, який за кілька хвилин стане моїм чоловіком. Він став символом мого нового життя, і я навіть уявити собі не могла, що стану настільки щасливою. Досі все для мене ніби в якійсь казці, і от от я прокинуся в реальному житті. Але ні, сьогодні я стану Веронікою Тарнавською. Сьогодні я отримаю свою родину, яка згодом поповниться ще кількома людьми. А тоді почалася сама церемонія.