Глава 9

З того страшного моменту пройшло вже дуже багато часу. Але я буду згадувати той момент до кінця свого життя, бо я не бачила нічого страшнішого. Нарешті ми могли якось забути про це і рухатися далі, правда Денисові довелося якийсь час ходити до психолога. Він сам хотів бути впевненим, що більше ніколи не зірветься. Тому я і не наполягала на зворотному. Я ж вважала, що йому це й не потрібно, адже хлопець набагато сильніший ніж йому здається. Та якщо так спокійніше, то нехай і буде. Денис настільки сильно боявся, що він може бути схожим на свою матір, що вирішив зробити все, що можливо, аби цього не допусти. Після того випадку з пістолетом, ми поїхали в лікарню, де мене ще раз оглянули, а хлопцю зашили руку. Виявилося, що в Дениса досить серйозний поріз, і довелося накладати шви, але найголовніше те, що з нами обома все добре. Лише невеликі поранення, що не несли ніякої загрози нашому здоров'ю, а значить можна видихнути. Батьки ж одразу приїхали, мамі вже було набагато краще. Вона просто занадто сильно перехвилювалась за мене. Її теж можна зрозуміти, бо на якусь мить вона подумала, що втратила єдину доньку. А це не так то просто пережити. І я навіть не впевнена, що вона змогла б.                                                                                                  

Майже одразу після цього ми почали жити разом. Ми вже й так занадто багато часу витратили, та й тепер кожен хвилювався, що може стати занадто пізно, а тому було прийняте таке рішення. Тато подарував мені нову машину, хоча я відмовлялася її приймати. Та все ж він наполягав. Ця була навіть кращою за характеристиками, проте я любила свою стару. Але її вже не повернути, в сервісі сказали, що її неможливо відремонтувати. А от жили ми у квартирі Дениса, адже вона була більш затишною. Моя ж просто була на всяк випадок. Вже коли в нас буде родина, тоді ми плануємо купити власний будинок. А от квартири залишаться нашим дітям в якості своєрідного подарунка. Все частіше ми говоримо про наше майбутнє, але я поки не знаю, чи готовий Денис до сімейного життя. Можливо це все просто розмови, і він поки не планує чогось більш серйозного. Ні, я була впевнена в ньому, але не знаю, чи розглядає він мене як свою майбутню дружину. А може Денис взагалі не планує одружуватися, і йому комфортно мати ось такі стосунки. Хоча я не маю наполягати, адже він не звик піклуватися про когось. Для нього і кохання було в новинку. Тому варто просто зачекати. Але в останні дні мене це тривожило ще більше, адже він якось віддалився від мене. Ми все менше часу проводили разом. Та хлопець мене ще міг здивувати.                                                                                              

Аня з Льошою, Оксана з Матвієм та Іра з Олегом вирішили поїхати на відпочинок у Буковель. Якесь в них таке спонтанне рішення, яке я не зовсім розуміла. Невже в них всіх ось так раптово видалися вихідні? І через те, що я обожнюю сноуборд, то ми прийняли рішення відправитися з ними. Ну як ми, скоріш Денис чомусь захотів, а я просто його підтримала. Довелося на кілька днів залишити фірму, хоча я впевнена, що вони точно впораються. Тому, зібравши речі, ми відправилися туди на двох машинах. Дорога була не близька, адже з Києва їхати близько восьмисот кілометрів. І це не мала відстань, адже ніхто з нас швидко їхати не буде. Тому година за десять-одинадцять ми мали би бути на місці. Я ж їхала в одній з Ірою та Олегом. Останнім часом хлопець став більш нормальним, і наша компанія його прийняла. Не дивлячись на те, що Матвій ненавидів свого колишнього менеджера, вони таки знайшли спільну мову. Але їхати нам було досить далеко. Тому я зручно вмостилась на колінах Дениса та заснула. Не знаю чому, але я дуже втомилась. Напевно за всі ці дні роботи, я нарешті могла нормально відпочити. І чому б не скористатися такою можливістю.                                                        

- Вероніко, прокидайся. - мене ніжно поцілували в щоку. - Ми вже приїхали, а ти проспала всі краєвиди Прикарпаття.                                                                                                                                            

- Ну ще пару хвилинок. - я не хотіла відкривати очі. - І я обов'язково прокинуся.                                    

- Вставай. - почула я голос Іри. - Доспиш вже у будиночку. Тим паче і так вже ніч, тому ми всі зробимо те саме.                                                                                                                                             

Ледве мені вдалося розплющити очі. І чому це для мене було так важко зараз? Наді мною схилився Денис, намагаючись якось розбудити. Ну звичайно це він мене цілував, а я думала, що мені наснилося. Я була настільки сонною, що просто ледве пересувалась. Тому хлопець підхопив мене на руки та відніс в кімнату. Так приємно, коли хтось про мене турбується. І якби я не була настільки сонною, то може би посміхнулася. Але сил не вистачало ні на що. Тільки моя голова торкнулась подушки, я одразу ж заснула. Наступні два дні ми дуже багато каталися на сноуборді, а по вечорах пили какао та смажили м'ясо. Ідеальний відпочинок, якого я так довго хотіла. От тільки Денис знову постійно десь пропадав. І я справді почала хвилюватися, адже навіть не знала чого очікувати. Враховуєчи, що Денис здатний вигадати будь що, то навіть і не варто намагатися вгадати. Звичайно могла б проскочити думка, що він вирішив припинити стосунки зі мною. І коли я натякала на це подругам, вони лише загадково мовчали, а потім переводили тему. Якщо Іра чи Оксана справді могли б не знати, то Аня то точно має бути в курсі. І вона явно знала, проте нічого вона мені не розповідала. В якийсь момент я в неї спробувала все розпитати, а мені вона відповіла лише, що я маю чекати. І Денис мене дуже сильно кохає. Хоча я в цьому не мала би сумніватися, адже він жодного разу не дав мені приводу думати інакше. Я так і не отримала відповіді, адже згодом все стало зрозуміло.