Глава 5

Після тої відвертості ми майже не розмовляли, але вже було досить пізно, тому я відвезла Дениса додому, а сама попрямувала до себе. Однак тієї ночі я так і не заснула. Сотні думок крутилися в моїй голові, адже я не знала як тепер ми будемо далі. Чи почнемо ми зустрічатися? А може просто забудемо цей вечір і будемо просто колегами? Та мені здавалося, що так точно не буде.

З голови досі не йшла історія його дитинства. І мені було неймовірно шкода хлопця. Я навіть уявляти не хотіла те, що пережив маленький хлопчик, коли найрідніша людина на його очах таке вчинила з собою. Скільки йому років тоді було? А ще ж він і з батьком майже не бачився, бо вважав його винним.

Тепер я розуміла, чому він так сильно уникав будь-яких почуттів. Денис боявся, що мамина хвороба може передатися йому, і він справді може зробити щось таке і з собою. Навіть думати про це не хотілося. Але як ми тепер будемо жити далі? Стосунки почнемо? Не знаю, якщо чесно. Ні, я не змінила свою думку в гіршу сторону про нього лише тому, що дізналася його історію. Скоріш навпаки, це все розставило по своїх місцях. Але я досі не розуміла, чи йому потрібно все це. 

Зранку в мене не було сильно настрою збиратися, тому я просто вдягнула джинси, довгий розтягнутий светр та кеди, а от волосся заплела у хвіст. Взагалі я директор, тому можу з'явитися у будь-якому одязі. Раніше я носила діловий одяг тільки тому, що так виглядала більш показною. Однак думала я зараз зовсім про інші речі. Мені стало байдуже на те, як мене може хтось сприйняти, адже в моїх співробітників вже немає сумнівів стосовно моєї професійності.

Як себе поводити з Денисом? Навіть уявлення не маю. Думаю, що на роботі ми будемо вдавати, що нічого не сталося. І це буде досить складно. Проте за її межами... В офісі ж хлопець мене активно уникав. Навіть коли йому щось було потрібно, він навіть намагався не дивитися на мене. Прекрасно просто, ми повернулися до того, з чого колись все починалося.

В принципі нічого нового. А я вже собі надумала, що тепер то між нами все зміниться. Що ми будемо щасливі. Хоча все ж сумніви завжди були присутні. Але не буває все так просто. Мені треба було якось поговорити з хлопцем і все вияснити. Роботу я закінчила швидше, однак навмисно дочекалася поки всі підуть, і залишився один Денис. Саме тоді я тихо підійшла до нього ззаду. І я навіть не подумала про те, що можу налякати хлопця.

- Бачу ми помінялися місцями. Тепер ти мене уникаєш, - від цих слів хлопець мало не підстрибнув на місці. - А я ж то думала, що тепер хоч незручності немає бути. 

Мені ще пощастило, що він сильно не займався якимись бойовими мистецтвами й в нього зараз не спрацювали рефлекси, а то було б боляче. В будь-яких умовах хлопець би нізащо мене не вдарив, проте зараз він би себе не контролював. Денис повільно посміхнувся, і очі його відчайдушно шукали шляхи відступу. От тільки нічого не вийде, адже я точно хочу зараз все вирішити. Без цього я точно не зможу рухатися далі. Тому нехай нічого не вигадує, ми зробимо це прямо зараз. Раз і назавжди. 

- Денис, що відбувається? Чому ти знову уникаєш мене? - спитала я. - Вчора ти розповів мені свою історію, зізнався у своїй симпатії. А сьогодні не можеш навіть подивитися на мене. Невже я щось не так зробила, чи... Чи може ти передумав взагалі навіть говорити зі мною? 

- Ти ні в чому не винна, - перервав мене він. - Просто я...

- Просто ти зрозумів, що насправді я для тебе не так вже й важлива, як здалося спочатку. Що ти навіть не хочеш дивитися на мене, - я відчувала, що сльози виступили на моїх очах. - Я розумію, що ти не хотів зробити мені боляче, і не зможеш змусити себе покохати. Серцю не накажеш. Але мені було б краще знати правду. Повір, я якось впораюся з цим всім, і тобі не обов'язково мене уникати, - він хотів щось сказати, але я продовжила. - Я справді сподіваюся, що ти будеш щасливий. І рада, що ми все зараз вирішили. Тому я більше тебе не турбуватиму. Між нами будуть лише робочі стосунки, і я старатимусь робити все, аби ми рідше пересікалися. 

Я збиралася вже піти, але хлопець розвернув мене до себе та ніжно поцілував. Ще ніколи я не відчувала настільки неймовірних емоцій. Це було ще краще, ніж минулого разу. І от тепер хлопець брав ініціативу у свої руки. Цей поцілунок ніби перевернув всю мою свідомість, змусивши відлетіти кудись на сотні кілометрів звідси. Від цього в мене буквально підкошувалися ноги, і я втрачала зв'язок з реальністю.

Раніше я мріяла піднятися на крилах кохання хоча б на десять тисяч метрів над землею, а зараз я просто полетіла в космос. Розірвавши поцілунок, Денис трохи відсунувся від мене та подивився в очі. Ми обидва важко дихали, але я була впевнена, що зараз мої очі сяють. І це точно не через сльози. Однак це заплутувало мене все більше, адже всі мої теорії одразу ж руйнувалися. Я вже не знала у що вірити. 

- Вероніко, я тебе вислухав, але тепер моя черга говорити. Я теж маю, що тобі сказати, - хлопець видихнув. - Я закоханий в тебе, і шкода, що мені знадобилося стільки часу аби це зрозуміти. Я уникав тебе не через те, що ти мені байдужа. Просто... - на якусь мить він замовк. - Просто я вважаю, що ти гідна кращого хлопця, ніж я. Зі мною одні проблеми, і я не знаю чи проявиться в мені хвороба матері. Ще й характер важкий. Я не розумію, що ти в мені знайшла, але я не хочу, аби ти розчарувалась. Це дуже важливо для мене, - він гірко посміхнувся. - Але я хочу, аби ти була щаслива. Та не знаю, чи зможу подарувати тобі те, що ти хочеш.

- Все, що я хочу — це бути з тобою. Байдуже на всі проблеми, які в нас можуть виникнути, - прошепотіла я. - Мені не потрібен інший, лише ти, Денисе. Я не буду щасливою ні з ким іншим, крім тебе. Мені байдуже на все, аби ти лише був поряд. Ми впораємося, разом. Тільки тобі потрібно перестати думати, що ти не вартий мене. Ти теж заслуговуєш на щастя. І я вірю, що ми можемо зробити це.