Глава 3

Ми вчора досить непогано відпочили, однак я старалася уникати Дениса. Мені не потрібно було знову повертатися до тих думок, від яких я вже одного разу втікало. І якщо тоді в мене вийшло, то зараз я не впевнена. Він навіть намагався зі мною поговорити, тому потім я вже не витримала і попросила Артема бути поряд зі мною. І хоч це було й не найкращим варіантом, та на тот момент в мене не було іншого вихода. Хлопець все зрозумів, а тому справді не відходив ні на крок від мене. Так мило, що він вирішив допомогти мені. Що ж, от і великий плюс від дружби з хлопцями. Денис поїхав набагато раніше, навіть ні з ким не попрощавшись. А ось це було досить неввічливо. Взагалі він себе досить дивно поводив зараз. Невже не отримав те, чого хотів? Хоча мені байдуже. Я навіть не намагалася зрозуміти хлопця, адже вже одного разу думала, що знаю його. І я не хочу знову помилитися. Нехай все просто пливе по течії, а там подивимося як складеться наше майбутнє.Не думаю, що мені варто турбуватися про нього. Тепер кожен з нас сам по собі, і справді зараз лише робочі стосунки, більше нічого. Але сьогодні в мене перший робочий день після повернення до України. І там мені не вдасться втекти від нього. Але я вже хотіла як можна скоріше повернутися в офіс, до своїх працівників, які весь цей час писали та підтримували мене. Звичайно можна буде все списати на те, що я дуже сильно зайнята, але це буде дуже важко. На тому відпочинку я зрозуміла, що мої почуття не просто не зникли, а й стали ще сильнішими. Я кохала цього хлопця, і не могла нічого поробити з собою. Але можна ж буде щось вигадати. Як тут навчитися жити далі, коли він ні на мить не йде з моєї голови. Це все занадто складно для мене, і я навіть не знаю як себе поводити. Все ж краще обрати тактику, ніби нічого не сталося, і ми лише колеги по роботі. От і будемо дотримуватися цього плану. Сподіваюся, що все вийде.                  

Я вдягла чорну сукню до колін з червоним пояском, червоні туфлі на високих підборах, а ще взяла з собою піджак. Ну що ж, знову діловий стиль, до якого я вже так звикла за весь цей час. А свої улюблені светрики я можу носити й вдома. В принципі було досить тепло, але знаючи мене, я завжди мерзну. Тому зайвим не буде. Особливо після того випадку на озері я тепер усюди беру з собою щось таке. Розпустивши своє довге волосся, я нанесла макіяж. І тільки коли вже підводила губи зрозуміла, що я стараюся виглядати більш ефектно, ніж зазвичай. Ніби то показати Денису, яку дівчину він втратив. Хоча, а що в цьому поганого? В Лондоні мені це допомогло навіть заключити кілька важливих контрактів та вивести нас на міжнародну арену. Вже за двадцять хвилин я припаркувала своє авто біля офісу. Так, Вероніко, заспокойся та йди в середину. Там твої працівники, що потребують в порадах керівника. І потрібно сприймати хлопця лише як одного з них. Видихнувши, я вийшла з машини та попрямувала до дверей. Це має бути легко.                                                                                          

- Вероніко, нарешті ти повернулась. - Міра одразу ж стиснула мене в обіймах, тільки я увійшла. - Ой, вибач, я й забула, що ти мій керівник. Але я так скучила, що просто не стрималась.                         

- Нічого страшного, Міро. Мені приємно, що ви скучили за мною. Тим паче я зовсім не проти обіймів. - посміхнулася я. - Мені вдалося закінчити з тим проектом в Лондоні, і тепер в нас з'явилися кілька нових постійних клієнтів. Потрібно буде надіслати їм вітальний лист з інформацією для обміну офіційними контактами. Найближчі дні доведеться дуже багато попрацювати, адже мене не було стільки часу. Та ви в мене молодці, тому ми обов'язково впораєось. - дівчина мені відповіла посмішкою. - Взагалі що у вас новенького?                                                                                                         

- Насправді нічого цікаво. - посміхнулася дівчина, коли ми попрямували до мого кабінету. - Денис намагався контролювати всі проекти, тому проблем майже не виникало. Але все ж були невеликі неточності, та ми їх виправили.                                                                                                          

Ну звичайно, він же точно мріяв про роль директора фірми. А зараз був такий шанс довести, що хлопець чогось вартий. Нехай рахує це таким моїм подарунком для нього. Та тепер я повернулась, і поки що йти точно нікуди не збиралась. Однак я могла бурчати скільки завгодно, та Денис і справді дуже талановитий. Принаймні в сфері архітектури так точно. Прекрасно, тепер я його і хвалю. Але справді є за що, хлопець заслужив. Вже за мить я увійшла до офісу, де одразу ж працівники прийнялись вітати мене з успішним завершенням проекту та поверненням. Це було дуже приємно, адже вони всі говорили абсолютно щиро. Лише хлопець стримано сказав мені пару слів і на тому все. Та щось мені підказувало, що ми сьогодні з ним ще не раз зустрінемося сам на сам. За час моєї відсутності назбиралося немало справ, тому я і поспішила їх виконати. І я настільки захопилася роботою, що навіть не помітила, що в офісі вже нікого немає. Час так непомітно та швидко пролітав. Денис заходив кілька разів, але лише суто по робочім питанням. Ну що ж, вже досить пізно, тому треба їхати додому. Завтра дороблю те, що не встигла.                                                                                     

- А я думав ти вже будеш сьогодні ночувати тут. - почула я голос Дениса. - Ну ти трудоголік, це без сумнівів.                                                                                                                                                     

І справді, обернувшись, я побачила хлопця. Він сидів на вільному кріслі, де зараз не було працівника, а ноги поклав на тумбочку. Денис розвалився на своєму місці, ніби відпочиваючи. Таке відчуття, ніби він тут був вже першу годину. Невже чекав, аби ми могли поговорити? Ні, напевно просто затримався через роботу. Все ж сьогодні був складний день для всіх. Але зараз уникати його стало набагато важче, бо ми тут залишилися вдвох. Денис встав зі свого місця та підійшов ближче до мене. Я ж почала відступати, але от вперлася в стіл. Далі тікати нікуди...