Розділ ІІ

- Будь ласка, ти можеш їхати швидше? Вижимай на повну з цієї машини. - благала я Аню, до болю стискаючи ручку дверцят машини. - Ми можемо просто не встигнути. Будь ласка, нам потрібно це зробити. Я боюсь, що можемо запізнитися. 

- Я і так жену на максимумі. Ти бачиш, що більше з цієї машини неможливо вижати. Це її максимум. А якщо підеш пішки, не думаю, що це буде швидше. - крикнула вона. - Ми маємо приїхати вчасно. Я вірю, що в нас все вийде. Денис протримається. Ти знаєш, який він сильний? Він зовсім не схожий на свою маму, тому все буде добре. Ще зовсім трішки. 

Однак я в цьому дуже сильно сумнівалася, адже серце буквально розривалося на шматочки. Мені хотілося плакати, проте я стримувала себе, адже зараз слізьми точно нічим не допоможеш. Ми обов'язково встигнемо, і все буде добре. Я в цьому впевнена. Але розум продовжував підкидати різні варіанти, і один був гірший за інший. В голові почали з'являтися думки про те, що буде, якщо ми все ж не встигнемо. І я справді боялася своєї фантазії. Проте це цілком може стати нашою реальністю, адже я не знала, чого очікувати. Як добре, що зараз тут Аня зі мною, бо я би не витримала. Та й машину не вмію водити так швидко. А дівчина справжній професіонал. 

Зараз я по-справжньому боялася, адже могла втратити Дениса раз і назавжди. Це було найгіршим, що можна взагалі уявити. А все через якусь безглузду помилку лікарів, які повідомили хлопцю неправильну інформацію. Я відчувала, що в мене болить голова, і це через аварію, однак мені зараз було байдуже на це.  Аби тільки Аня мала рацію, і з ним нічого не станеться. Хоча вона ж його краще знала. Все ж вони дружили стільки років. Та зараз він у відчаю, тому і можна очікувати всього. Я вже благала всіх відомих мені святих, аби вони врятували її. Ні, Бог так не вчинить. Він не забере Дениса. Я в цьому впевнена. 

Взагалі мої думки переключилися на таку собі філософію. В мене це буває в стресових ситуаціях. Аби хоч якось відволікти себе від всього. Історія мало не повторюється. В свій час мама Дениса так із собою вчинила, бо вважала, що втрачає чоловіка. Ось так і він. Тільки втрата ту різна. Але я би дуже не хотіла, щоб в нас все закінчилося саме так. Денис заслуговує на те, аби прожити щасливе життя, сповнене коханням. 

Як тільки дівчина припаркувала машину, я вилетіла з неї та помчала в будинок. Здається я поцарапала ногу, та мені було байдуже на це. Рахунок йшов на хвилини, тому в мене була лише одна ціль. За мить я влетіла в будинок.  І те, що я побачила там, назавжди врізалось у мою пам'ять. Денис сидів на підлозі, а навколо було все розтрощене. Я навіть уявити не могла, що тут сталося. Напевно він вирішив просто виплеснути свою злість. Але найгіршим було не це. Він тримав пістолет біля своєї скроні, а очі хлопця були сповнені сліз. Ще мить, і він натисне на курок...