Глава 14

Пройшло вже стільки часу, а я досі не змогла розібратися в собі. Сотні думок щодня шматували мій мозок, і я не могла з цим впоратися. Це все занадто важко для мене, адже я не звикла до такої невизначеності. Тому треба буде раз і назавжди з усім розібратися. Розставити всі крапки над і і більше ні про що не турбуватися. Однак зараз нам було зовсім не до цього, адже сталася просто жахлива катастрофа — хлопець Іри помер. Максима більше немає в живих, і я досі не могла в це повірити. Я навіть уявити наскільки їй боляче, бо вона справді любила його. А тепер... Тепер його просто не стало. Було шкода, що така неймовірна людина більше не з нами. Ми з ним не були досить добре знайомі, проте я дуже сильно була засмучена. Він такий хороший та добрий, і Бог занадто рано забрав його. Я уявляти не хочу, що зараз відчуває моя подруга. І дуже сподіваюсь, що ніколи не переживу чогось такого. Я підтримувала подругу як могла, адже Іра зараз була настільки розбита, що навіть не могла нічого робити. Вона днями сиділа на дивані, дивлячись в одну точку, та плакала. А за кілька днів навіть сльози припинилися. Ми з Аньою буквально змушували її хоча б поїсти. Це було не так вже й просто, бо вона просто хотіла, аби її не чіпали. І ми навіть не знали, що вже робити. Однак згодом брат дівчини знайшов вихід. Він по роботі мав їхати на тривалий час у Китай, в одну віддалену місцину, де майже немає зв'язку. І це стало найкращим варіантом. Там Іра зможе подумати та побути наодинці з собою. Ми всі були впевнені, що їй стане краще. Просто потрібен час. Шкода, що ми будемо дуже рідко спілкуватися, але з часом все налагодиться. Ще й Аня пообіцяла приглянути за мною, хоча я не розуміла для чого це потрібно.                                                                                                         

Та зараз я прийняла одне дуже важливе рішення. Не скажу, що воно далося мені легко, але потрібно це зробити. Я маю поговорити з Денисом, адже час все справді розставити по місцях. Ми маємо нарешті вирішити, що між нами відбувається. Він потрібен мені, і я впевнена у своїх почуттях до нього. А чи має він щось до мене? Мені здавалося, що це взаємно, адже його погляди та те, як він поводиться зі мною. Навіть інші почали це помічати, і на роботі вже щось почали підозрювати. І через те, що хлопець не здатний зробити це сам, то я візьму ініціативу у свої руки та все вирішу. Хоч раз зроблю все правильно. Але сумніви все ще не покидали мене, адже завжди є шанс, що йому не потрібна я. Денис може просто ввічливий хлопець, який мені допомагав, коли ми опинялися в таких ситуацій. Тому я просто написала йому смс, що хочу зустрітися. І поки я не передумала, то відправила його. Денис запропонував, аби він прийшов до мене в гості. Я ж погодилася та надіслала йому адресу. Все сьогодні вирішиться. І я навіть уявляти не хочу, що буде далі. Це було неймовірно хвилююче, адже я навіть не могла уявити собі його реакцію. Хлопець має прийти десь за годину, а я не знала як себе заспокоїти. В першу чергу навела лад у квартирі, хоча це не склало проблеми, адже я завжди була перфекціоністкою. Я сподівалася, що це займе мене надовше, але вийшло зовсім не так. Тому потрібно перевдягнутися. Вдягнувши прості штани та світшот, який був мені ну дуже великим, я прийнялася його чекати. Ну не вдягати ж сукню, аби поговорити з хлопцем. І так би я себе й звела нервами, проте у двері постукали. Звичайно, це був Денис. І він виглядав досить звичайно у своїй незмінній куртці. На мить моє серце навіть пропустило удар. Але я маю взяти себе у руки. Треба трохи потерпіти.                                                                                                                                             

- Привіт, ти хотіла поговорити зі мною. - посміхнувся він. - Якщо зізнатися чесно, то я дуже здивований такою пропозицією.                                                                                                                                 

- Так, проходь всередину. Нам треба з тобою вирішити одну справу. - якось промовила я. - Може хочеш чогось випити? Чай, каву чи щось міцніше.                                                                                        

- Ні, не треба. - відповів він.                                                                                                                 

Увійшовши до вітальні, він почав все уважно роздивлятися. Особливо його погляд затримався на на картинах. Це мені намалювала одна моя знайома художниця, і вони справді були неймовірні. Скажімо так, екслюзивні. Однак я й сама знала як виглядає моя квартира. Завжди в усіх складалося відчуття, що постійно тут ніхто не живе, адже немає якихось дрібничок, що б додавали затишку. Лише картини, та й все. Можливо згодом я це і виправлю, та зараз мені так зручніше, бо я не прив'язана до місця. Я не знала, як далі складеться моє життя. Раптом мені знову прийдеться поїхати, і так буде набагато легше.                                                                                                                                             

- Ну, і про що піде розмова? - нагадав він.                                                                                                

- Про... - я зібралася з силами та вирішила зізнатися. - Про мої почуття до тебе, Денисе. Вони дуже сильні, але я їх не розумію до кінця, та ти став дуже важливим для мене. І я сама не розумію, як так все сталося. Не буду брехати, спочатку ти мене неабияк дратував, але з часом все змінилося. Напевно з того моменту, як ми поїхали на Київське море. А потім ще й той час на острові... - я похитала головою. - Зі мною щось відбувається, адже ти заполонив майже усі мої думки. І я не знаю як мені з цим всім впоратися. До того ж я більше не можу тримати це в собі, тому і вирішила розповісти. Після того, як Іра втратила свого коханого, я вирішила зробити це, адже може стати занадто пізно.               

На якусь мить в кімнаті запанувала тиша, адже ніхто просто не знав, що сказати. Ну що ж, це було очікувано. Але я вже сказала, все що хотіла, тому тепер чекаю його реакцію. І в мене вже почали закрадатися підозри, що він зараз просто розсміється і скаже, що йому це все просто не потрібно. Це було досить виправдано, адже хлопець може й нічого не відчуває до мене. Я була не така вже й далека від правди.