Денис

Сьогодні була субота, а значить я маю виконати свій ранковий ритуал. Він був частиною мого життя вже багато років, і я не збирався змінювати це. Принаймні найближчим часом точно. На вулиці збирався дощ, та мені було байдуже, адже я маю це зробити. Жодні погодні умови не можуть зупинити мене. Як і кожну суботу протягом останніх двох років, я приходив в одне місце. А до цього я тут був щомісяця. Тому, купивши букет червоних троянд, я сів на мотоцикл та попрямував вже вивченою дорогою. Мені здається, що я зможу віднайти шлях навіть у темряві, просто по пам'яті. Не знаю як там далі складеться моє життя, але я все одно хоч інколи буду приїжджати сюди. Для неї я завжди знайду час, як би не склалося моє життя.  

Кладовище зустріло мене тишею. Це і не дивно, адже тут, крім сторожа, майже не має відвідувачів.  Ще й одне з найстаріших київських кладовищ, де вже давно майже нікого не ховають. Але в свій час батькові вдалося домовитися знайти місце саме тут. За цей час я вже досить добре вивчив положення усіх могил. Так і мало бути, адже я йду до найріднішої людини, якої вже давно немає у світі живих. Досить швидко я знайшов те, що мені потрібно. Тому, поклавши квіти на плиту, прийнявся наводити лад — виривати бур'яни, повернув на місце похилений столик та викинув засохлі квіти. За мною ж, як і завжди, спостерігала моя мати. Проте тепер вона лишилася тільки у вигляді портрету на пам'ятнику. Тарнавська Маргарита Петрівна, їй було лише тридцять шість. Така молода, але вже розчарована в житті. Можливо вона і не була найкращою матір'ю, проте я її дуже сильно любив. І навіть через роки це не пройде. 

Хоча мав би ненавидіти, адже вона вчинила досить егоїстично. Її не зупинив ні маленький син, ні батьки, нічого. Мамі було байдуже на все, адже вона просто не бачила іншого виходу. І це все сталося через мого батька. Якби він не пішов, вона б досі була жива. Моє би життя склалося інакше. Ми були б щасливою родиною, а я не боявся кохати. Та зараз вже нічого не повернеш, адже моєї матері більше немає...