Важко було повірити у ті слова, що я щойно почула від Дениса. А я ж вірила, що колись в нас може бути спільне майбутнє. Що одного разу ми будемо щасливі. Мала якісь плани, де він був в головній ролі. Та все ж цього не сталося. Навіть ті гарні слова, що він так часто говорив мені були лише пустим звуком. Саме в такі моменти я починала задумуватися, а чи справді я йому хоч трохи подобалася? Чи може ті всі слова були для нього лише пустим звуком? Ні, для нього це була лише гра. Він вирішив звабити доньку боса, аби щось довести собі чи іншим. Це були такі собі перегони, що приречені на провал з самого початку. Він же був таким хорошим, говорив слова кохання, а я повірила. Знову. І знову лишилася одна, з розбитим серцем. Та цього разу все інакше, адже я покохала по-справжньому. Невже мене просто немає за що кохати? І мені долею написано залишитися одній? Ні, я проти цього. Я сама напишу історію свого життя, де більше мене ніхто не образить. Моє життя починається тут і зараз, а я просто змушена бути сильною. Правду кажуть, кохання не купити, але Денисові це й не потрібно. Його цікавить зовсім інше.
- Вероніко, я не хотів тебе образити... - почав Денис. - Я лише не хотів тобі давати якихось підстав думати, що в нас може щось вийти. Зрозумій, я нічого до тебе не відчуваю. Можливо я не мав грати з твоїми почуттями, але робив це не свідомо. Я ж в цьому зовсім не тямлю. Тому, будь ласка, пробач мені.
От тільки я більше не вірила в його щирість. Для мене це все звучало, ніби заготовлений сценарій, і я тепер більше не повірю в його слова. Так, мені боляче це чути, але він ніколи цього не дізнається. Тепер я буду зовсім інакшою. Моє життя змінилося, адже моє серце цього разу розбито остаточно. Я більше не зможу йому чи комусь іншому
- Проте ти зробив мені боляче. І тепер говориш так, ніби для тебе це все було заплановано. - сказала я, стримуючи сльози. - Ти змусив мене думати, що тобі не байдуже. Ти поводив себе так. І я справді відчула себе особливою поряд з тобою. Знаєш, мені навіть на якусь мить здалося, що я справді зможу бути щасливою з тобою. Зможу нарешті забути про все на світі, адже поряд був би чоловік, що кохав би мене понад усе на світі. Але я помилялася.
- Ти сама не знаєш, наскільки неймовірна. - тихо сказав він. - Кожен хлопець мріяв би про таку дівчину, як ти. Вероніко, ти одна з найкращих людей, яких я знав у своєму житті. І я навіть не знаю, чи є хтось кращий за тебе. Тому не кажи такого про себе.
- Але від тебе це звучить як насмішка. Не треба вдавати з себе хорошого хлопця. Та й фрази по типу, що я тебе не вартий не підходять. Вони будуть підходящими в якомусь фільмі чи романі, а в нас тут реальне життя. І я прекрасно все розумію, адже ти вирішив пограти зі мною. Донька боса, що бігає за тобою. Хороше підняття самооцінки. Чи не так? - мені зараз просто хотілося піти та поплакати, але аби він цього не бачив. - Вважай, що мене просто не було у твоєму житті.
І я просто розвернулась та пішла, адже більше просто не могла його бачити. Сльози, що так довго душили мене, нарешті вирвалися на волю. Хотілося просто кричати від болю, адже серце розривалося на шматки. Я повірила йому, дозволила увійти в моє життя. А йому завжди було байдуже. Як він може бути настільки лицемірним? При людях один, а варто лише залишитися вдвох. Чому я одразу не відчула й не відштовхнула від себе? Але ж ні, закохалася ніби маленька дівчинка. Щиро вірила, що це кохання точно буде взаємним, а потім ще й почує весільні дзвони. Але я вкотре помилилася. Скільки раз обіцяла собі більше не слухати серце, а думати. І кожного разу помиляюся. З Денисом все було очевидно одразу. Та шкода, що я цього не зрозуміла раніше. Адже тоді було все інакше...
#4196 в Любовні романи
#1970 в Сучасний любовний роман
#839 в Сучасна проза
Відредаговано: 03.09.2021