Глава 23

Дівчина відчула, як почало паморочитись в голові. Горло стисло, але вміст шлунку фактично вибухнув зсередини. Підскочила до краю ліжка та вирвала все на підлогу. Важко дихаючи, витерла рота рукавом та глянула на Вʼячеслава.

​- Ти божевільний! – крикнула, відчуваючи сльози на обличчі, - Ти монстр! Слава, ти потвора!

​- Тобі не набридло ображати мене? – спокійно відповів хлопець, схрестивши руки на грудях, - я стільки раз рятував тебе! Це така вдячність? – з огидою глянув на підлогу, - зверни увагу, що я вибачаю тобі твою поведінку, - підняв палець вгору, - але в майбутньому, я цього не списуватимуна переляк. Май повагу до Олеся, який втратив ногу.

​Діана схопилась за обличчя, закричала. Її знову почало нудити, але шлунок був вже порожнім. «Це сон! - повторювала в думках, - це страшний нескінченний сон!». Але як не щипала себе, як не намагалась крутити руками, не прокидалась.

​Вʼячеслав деякий час спостерігав за дівчиною. Емоції на його обличчі швидко мінялись. Ось він всміхається, показуючи всі свої зуби. Ось він сердиться, нахмуривши лоба. Несподівано, підскочив зі стільчика та підійшов до ліжка. Діана округлила очі, накривши себе покривалом. Підперши стіну, завмерла.

​Хлопець простягнув руку, граючи мʼязами. Цього разу, вона не побачила нічого приємного та спокусливого. Лише відчувала огиду та страх. Паніка накривала з головою. Серце виривалось з грудей. Стало важко дихати.

​- Ти так і не зрозуміла, - сказав Вʼячеслав та відійшов до стільчика, - я не збираюсь кривдити тебе. Ді, я дійсно кохаю тебе. З першого погляду, віриш в це? – помовчав, розглядаючи Діану, - я не планував закохуватись. Одного разу, Арс спитав за прогулянку в провалля. Чому мені відмовлятись? Свіже мʼясо йде до мене добровільно, - розвів руки в сторони, - останній раз я силою затягував до себе, наче павук, уявляєш? – сів, обійнявши себе за плечі, - неймовірний був час, коли шукачі пригод самі йшли до мене. Але люди зникали. Моє розкішне життя змінилось.Провалля обросло жахливими історіями, привидами та монстрами.

​- Навіщо ти це робиш? – хрипко спитала дівчина.

​- Що саме? – хмикнув Вʼячеслав, - їм людей? Я маю щось їсти. Зрозумій, це мій дім. А тепер він наш з тобою. Ти не хвилюйся, звикнеш, - всміхнувся, ніжно глянувши на Діану.

​- Ні, - відчула, що почало нудити від його слів, – чому ти живеш в проваллі? Ти розумієш, що це божевілля? Ти вбивця й канібал, - кинула з огидою.

​- Я живу тут, бо це моя квартира, - оглянув кімнату, - я не збираюсь нікуди тікати. Послухай, я з самого початку живу тут. Ще до того, як багатоповерхівка провалилась під землю, - деякий час мовчав, задумавшись, - щойно батьки купили квартиру, мати померла. Я лишився з татом, - сумно глянув на дівчину, шукаючи підтримки, - з моменту, коли матері не стало, батько багато пив. Потім почав бити мене. Жорстко, сильно, безжалісно. Звинувачував мене в усіх своїх бідах. Тому в один сонячний день, я вирішив, що з мене досить, - тіло хлопця напружилось, наче бачив все перед очима, - він прийшов додому. Вже був пʼяним. Після першого удару, я вискочив на кухню, - показав рукою на двері кімнати, - схопив ніж та повернувся, - страшна посмішка розійшлась обличчям Вʼячеслава, - ніколи не забуду той момент. Перелякані очі татка. Калюжа крові. Він впав на коліна, схопивши мої ріки. Він слабнув з кожною секундою. А мені було байдуже.

​Діана слухала, округливши очі. Не рухалась, ледь дихала. Все, що вона чула, здавалось неможливим, не реальним. «Навіщо я погодилась на це кляте провалля?» - промайнуло в голові.

​- Тільки батько впав на підлогу, - тихо мовив Вʼячеслав, - земля почала тремтіти. Я одразу зрозумів, що світ прокляв мене. Я злякався, що це божественна кара, – простягнув руку, розправивши долоню, - я випустив ніж та чкурнув у свою кімнату. Саме тоді я побачив, як зник світ. Буквально. Темрява поглинула кімнату. Поглинула все. Я був впевнений, що вона карала мене, - підняв плечі та засміявся, - мати померла, тата вбив. Так мені й треба? Я так вирішив. Просто ліг собі на ліжко, почав чекати кінця – обвів поглядом кімнату, - саме тут це було. З часом, коли тремтіння припинилось, я почув крики. Багато людей. Дорослі та малі. Все навколо заполонив стогін, плач. Голова розривалась, - засміявся, згадавши щось, - Я потрапив до пекла? Така була однією з найперших. Пряма дорога!Експрес з місця мого злочину? Я був впевнений, що перший хто мене зустріне, буде мій батько, - хлопець підскочив, розкриваючи переживання, - я побіг у вітальню. Я був не готовий до пекла. Але, в повній темряві, я перечепився тата та впав поряд.

​- Скільки тобі було років? – спитала Діана, - коли це сталось?

​- Мені було пʼятнадцять, - відповів Вʼячеслав, задоволений тим, що дівчина почала втягуватись в розмову, - десять років тому моє життя кардинально змінилось. Небеса дали мені порятунок. Вони заховали мене, бо вбивство заборонене. Вони мені допомогли, - всміхнувся, вкотре обійнявши себе за плечі, - я вдячний їм за це. Я не хотів повертатись в реальний світ. Одні люди помирають від хвороб. Інші вважають, що мають право бити своїх дітей.Навіщо таке життя?

​- Ти вбиваєш людей, - кинула Діана не розуміючи, - вбиваєш їх та їси.

​- Так, дійсно, - засміявся Вʼячеслав, - але тут є велика різниця. Я не робив цього на початку. В мене навіть думок не було таких, - махнув рукою в сторону вікна, - батька я закопав на дні печери. Мені було огидно бути в його компанії. Харчів мені вистачало, - поглянув на стелю, - величезний торгівельний центр в моєму розпорядженні.