Глава 22

Відкривши очі, Діана відчула легку ейфорію. Тіло розслаблене. В голові ясно та спокійно. Ніякого страху, паніки. А чому вони мають бути? Одразу зʼявилась посмішка. «Де я?» - промайнуло в голові. Розвела руки в сторони та позіхнула.

Оглянула все навколо. Невелика кімната, приємний дизайн. Все світле, в мінімалістичному стилі. Шафа, тумба, телевізор. Поряд стіл з відкритим ноутбуком. Вікна зашторені, не даючи можливості сонячному світло проникнути в кімнату. Освітлення йде з люстри, що гармонує з кімнатою.

Ліжко, на якому вона лежала, було неймовірно зручним та широким. Ортопедична подушка доповнювала відчуття комфорту. Тільки зараз Діана зрозуміла, що не відчуває виснаженість. Енергія наповнила тіло. «Як приємно відпочити, виспатись, - промайнуло в голові, - без усілякого провалля та страхів».

На мить відчула збентеження. Мʼязи напружились, а серце кинулось швидко качати кров. «Де мої друзі? – почала згадувати, - що сталось?». Перед очима виник коридор третього поверху. Темрява та світло хімічних паличок. Рослини, що були повсюди, віддавали своє світіння.

Несподівано тіло розслабилось. Діана знову всміхнулась, подивившись у вікно. Там сонце, синє небо. Ніякого провалля. «Мені наснився дивний сон? - спитала себе, заспокоюючи, - чи сон сниться зараз?»

Аж раптом, заскрипіли двері. До кімнати зазирнув Вʼячеслав. «Це точно сон!» - всміхнулась Діана, розуміючи, що у звичайному житті вона новенького ніколи не бачила. Лише в перший день подорожі зустріла його біля воріт провалля.

- Привіт, Ді, - всміхнувся та помахав, - як почуваєшся?

- Божественно, - засміялась Діана, перевернувшись на живіт, - а ти як? – відчула азарт та збудження, розуміючи, що це лише сон, - де наша компанія?

- Вони відпочивають, - підморгнув Вʼячеслав, - не зважай на них. Ти хочеш їсти?

- А як же, - одразу відчула пустоту у шлунку, - ти вже заварив локшину?

- Краще, Ді, - хитро мовив новенький, - нікуди не йди. Зараз я тебе побалую смачненьким.

Діана, перевернувшись, знову лягла на спину та глянула на стелю. Посмішка не сходила з обличчя. «Дивний сон» - засміялась в думках, розуміючи, що готова відкрити вікно та злетіти в небо. Розправити руки, уявивши крила та чкурнутиу височінь. «Я така щаслива!» - промайнуло.

Від задоволення заплющила очі, відчуваючи мурах по тілу. Несподівано для себе, застогнала, тільки но уявні пустуни торкнулись стегон. Відчула, що палає. Бажання захлинуло дівчину наче тепле море поглинуло у свої глибини.

- Я тут, - мовив Вʼячеслав, відкривши кімнату, - сідай, будемо снідати.

Діана, важко дихаючи, розплющила очі. Піднялась на лікті та сіла, підперши стіну. Серце калатало. Зрозуміла, що міцно стискає ноги. Перевела погляд на новенького, тихо ойкнула. Прикусила губу, борючись з бажанням накинутись на хлопця. Розкішні пасма, сильні мʼязи, сірі очі.

Одразу відчула приємний аромат їжі, що дав можливість трохи заспокоїтись. Втягнула повітря носом, всміхнувшись. Вʼячеслав тримав миску з супом та ложкою, скибочкою хліба.

- Постав, - несподівано для себе мовила Діана, - йди до мене, - потягнула до нього руку, - я хочу тебе побачити.

Пристрасть накрила хвилею. Затремтіла. Волосся встало дибки. Відчула, як груди наливаються бажанням, набухають. Вʼячеслав на мить розгубився, але поставив їжу на стіл, поряд з ноутбуком. Розвернувся та підійшов до ліжка, сів з краю.

- Знімай футболку, - закомандувала дівчина, - покажи себе.

Хлопець опустив руки, потягнув догори край футболки. Діана прикусила губу, очікуючи, розглядаючи. Спочатку прес, потім міцні підняті груди. На руках грали мʼязи від повільних рухів. Потягнулась пальцями до них. Обережно торкнулась шкіри Вʼячеслава. Провела рукою по животу. Піднялась. Торкнулась мʼязів. «Якщо я спробую на смак?» - промайнуло в голові.

Потягнулась до хлопця, легко поцілувавши тіло. Вдихнула його запах, заплющивши очі. Приємний, той самий, що був в проваллі. Це дійсно не просто фантазія. Легенько лизнула, наче цукерку. Всміхнулась та глянула на хлопця. Він сидів збентежений, але пристрасть палала в його очах.

​- Спробувала мене? – спитав пошепки – цього достатньо?

​- Ні, - промуркотіла, - не достатньо. Лягай до мене.

Рукою взяла за край покривало та відсунула в сторону, розкриваючись. Уважно глянула в очі, покликала до себе поглядом. Торкнулась своїх вуст та повела палець нижче. Провела по шиї та зупинилась на грудях. Вʼячеслав запалав, дихав глибоко. Ще трохи, відчувала, що кинеться на неї. Засміялась та лягла на спину.

- Будемо снідати? – спитала, дивлячись у стелю, - чи трошки полежимо та помріємо про щось?

Хлопець, не вимовивши жодного слова, ліг поряд. Дивився на дівчину уважно, пристрасно. Наче боявся втратити її. Жадібно розглядав обличчя, груди, животик. Погляд опустився нижче.

Повільно простягнув руку, повторюючи маршрут, торкнувшись її вуст. Діана, відчувши палець, поцілувала його. Заплющила очі, очікуючи на продовження. Торкнувся шиї, перейшов на плечі. Зупинився та рушив далі. Торкнувся пагорбів грудей. Відчула як й в неї пришвидшилось дихання. Торкнувся ареоли. Спустився нижче, розправивши долоню. Обережно стиснув грудирукою, затремтів.