Глава 21

​- Слава, ти мене вражаєш, - мовила здивована Міра, після того, як завʼязала останній вузол на повʼязці Макара, - ти вмієш робити перевʼязки, розбираєшся в ребрах та вправляти плечі, - сіла, уважно глянувши на хлопця, - хто ти?

​- Я просто Слава, - засміявся, витираючи лоба рукавом, - інколи полюбляю годинами сидіти в соціальних мережах та спостерігати за методами першої медичної допомоги.

​- Чувак, це дійсно круто, - присвиснув Арсеній, тримаючи в руках кинджал, що витягли з жертви, - нам неймовірно пощастило з тобою.

​- Ну, без мене ви б не змогли навіть дістатись провалля, - почервонів Вʼячеслав та підвівся, - я закінчив. По суті, нічого критичного, - показав рукою на Макара, що лежав без тями, - нашому другу дуже пощастило, бо кинджал пройшов наскрізь, не зачепивши жодного органу, - зітхнув, потираючи руки, - в іншому випадку, йому був би кінець.

​Після цих слів, Діану пересмикнуло. Вона з вдячністю глянула на новенького. Тепер він виглядав ще більш привабливим та бажаним. Але й Макар, голова якого лежала на колінах дівчини, був безцінним. Закрила очі, зморщивши лоба. «Що я творю? – сама себе зводила з розуму, - я хочу бути зі Славою, але я не можу відмовитись від Макара».

Вʼячеслав наче прочитав думки дівчини, сів поряд та ніжно взяв за руку. Торкнувся пальцями її долоні, від чого мурахи пробігли по тілу. Поглянув своїми сірими очима, наче зазирнув прямісінько в душу. Всміхнувся.

Міра та Арсеній вирішили повернутись до розбитого вікна. Після спуску та травмування Діани, друзі перебували в легкому замішанні. Нікому й думки не прийшло перевірити запасні сходи та двері, що на верхніх поверхах були завжди зачиненими на замок.

​- Ді, не думай ні про що, - прошепотів В’ячеслав, - я бачу як тобі боляче. Я тебе ні до чого не примушую, - помовчав, підбираючи слова, - розумію, що ти не сама. Ви просто посварились, у вас все буде гаразд.

​Діана лише відкрила рота, не в змозі вимовити жодного слова. Серце стисло, груди здавило. «Він відпускає мене?» - промайнуло в голові. Зрозуміла, що не бажає цього. Очі одразу наповнились сльозами. Вʼячеслав побачив це, торкнувшись її щоки.

​- Ти неймовірна, - всміхнувся, - я все життя буду згадувати тебе, Ді. Але я не маю права завдавати тобі болю. Я не маю права руйнувати ваші стосунки, - й додав самими вустами, - прощавай.

​Підвівся та потягнув спину. Зняв гумові рукавички. Склав голку та хірургічну нитку в пакетик.

​- Слухай, лікарю, - хмикнула Міра, що повернулась та знову заглянула в аптечку, - ти постійно носиш з собою хірургічний набір?

​- І не тільки його, - почав сміятись Вʼячеслав, - я ніколи не забуваю про антибіотики. Саме вони потрібні Макару, після того, як він прийде до тями, - показав на кинджал, який Арсеній кинув під стіну, - не відомо, що цим ножемрізали. Нам не вистачало, щоб наш друг отримав запалення чи зараження крові.

​- Я нічого не тямлю в цьому, - зітхнула Міра, згадавши про результати пошуків виходу, - але ми з Арсом перевірили двері. Вони зачинені на замок, - благаючи глянула на Вʼячеслава, наче він знав відповідь, - як нам пройти далі? Я з останніх сил тримаюсь. Олесь збожеволів напевно на самоті.

​- Мала, не видумуй, - підійшов Арсеній, що намагався тримати бадьорий голос, - Двері тих сходів були відчинені. Він заскочив туди. Спустимось до першого поверху, - показав пальцем на підлогу, - там ми його й зловимо. А вже привести до тями – то справа проста, - потер кулаки, - або силою або ліками, - махнув головою на Вʼячеслава.

​- Але як нам пройти далі? – насупилась подруга, - через цей завал?

​Арсеній задоволено всміхнувся та махнув головою, погоджуючись. Аж раптом, у двері квартири, звідки друзі втекли, почувся металевий удар.

​- Магнітне джерело знову активувалось? – несподівано спитав Макар хриплим голосом, - я більше не піду в ту діру.

​- Макар, - затремтіла Діана, капаючи сльозами на обличчя хлопця, - ти прокинувся! Як ти себе почуваєш?

​- Паршиво, якщо чесно, - відповів, спробувавши підвестись, але скривив обличчя від болю, - наче в мене кинджал встромили.

​- Так і є, - дівчина почала гладити свого хлопця по обличчю, - встромили та й проштрикнули наскрізь, - всміхнулась, зітхнувши з полегшенням, - дякую, що врятував мене.

​Макар відмахнувся рукою та знову спробував підвестись. Друзі допомогли хлопцеві встати на ноги. Спробував зробити декілька кроків, покрутив тулубом. В цей час, у квартирі почало відбуватись щось неймовірне. Посуд бився стін, металевий дзвін ставав все більш нестерпним.

​- Треба тікати звідси, - Діану пересмикнуло, - мені досі моторошно від цієї квартири. Арс, будемо намагатись лізти?

​- Так, Ді, - всміхнувся, потираючи лоба, - мені подобається твій настрій! Атмосфера, так? – підійшов до виламаних дверей, посвітив ліхтариком.

​- Я зараз твою атмосферу знаєш куди запхаю? – погрозливо зашипіла Міра, - давай лізь вже, шукай прохід.

​Несподівано гуркіт припинився. Друзі видихнули з полегшенням. Але за тишею прийшов писк. Він почав наростати. Відчули коливання повітря наче опинились у хвилях. Закрили вуха, зціпивши зуби. Вʼячеслав, що тримав аптечку, кинув її на підлогу. Арсеній випустив ліхтарик.