Глава 20

Перед очима промайнуло дитинство, юність, студентство. Ось мама ніжно всміхається, торкаючись короткого волосся Діани. Ось тато сміється над дивним жартом, що вигадав щойно. Перша лялька. Перша перемога на концерті. Перший поцілунок.

​В момент падіння, дівчина відчула невагомість. Час сповільнився, вітер зник. «Провалля вирішило забрати мене? – промайнуло в голові, - але я сама його просила». На мить, поглянула на Вʼячеслава, що повільно та перелякано кричав, тягнучи до неї руку. Перевела погляд на Макара, що зосереджено, але так само повільно висунувся з вікна та жорстко схопив її за запʼястя.

​Несподівано час повернувся, а можливо прискорився. Біль  в руці розійшовся всім тілом, наче тисячі голок прокололи кінцівки. Застогнала, заплющивши очі. Жорстко вдарилась стіни. Шорстка поверхня одразу розідрала шкіру. Плече хруснуло, вивернувши руку під дивним кутом. Знову біль. Сльози потекли щоками.

​Після удару, в очах затанцювали біля плями. Лише зараз Діана зрозуміла, що більше не падає в прірву. Повільно підняла голову, побачивши переляканого хлопця. Він кричав, питав щось. А у неї в вухах був лише гул.

​Макар потягнув дівчину на себе. Зʼявились друзі, почали хапали за руки, одяг. Через хвилину Діана відчула холодну підлогу, на яку її поклали. Істерично засміялась, витираючи очі. Спробувала підвестись та втратила свідомість.

​- Ти думав, що ти робиш? –почула як кричав Макар, - я розумію, що ти вирішив з себе героя корчити, - напроти хлопця Діана побачила Вʼячеслава, - як ми виберемося з цього клятого провалля? – показав рукою в сторону розбитого вікна.

​Потерши очі, Діана спробувала сісти. Поряд зʼявилась перелякана Міра, допомогла підвестись. Обережно торкалась плеча. «Що сталось?» - перше, що спало на думку. Макар розлючено махав перед Вʼячеславом руками. Новенький хотів якомога швидше спуститись, тому схопившись руками за віконну раму, стрибнув на карниз пʼятого поверху.

​- Нам потрібна ціла мотузка, щоб вилізти, - не заспокоювався Макар, - тепер в нас її немає. Тепер думай, як сам будеш вилазити на шостий поверх.

​- Вилізу якщо треба буде, - огризнувся Вʼячеслав, - не треба на мене кричати. Я не маленький і розумію, що роблю, - але в погляді була невпевненість, - до того ж ми знаємо, що Олесь зачинив за собою двері. Там має бути або ключ або просто засув.

​Макар відійшов, чортихаючись. Зосереджено оглянув Діану та зупинив погляд на плечі. «Що з плечем?» - подумала дівчина та глянула на нього. Ойкнувши, побачила неприродньо вивернуту руку. Одразу відчула біль, тягнучий, нестерпний. Знову потекли сльози. Застогнала.

​- Я маю допомогти, - гаркнув Вʼячеслав, зібравши всю хоробрість та глянув у вічі Макара, - чи ти сам вмієш вправляти вивихи? Міра, постав Ді на ноги, - попросив новенький, відсторонивши рукою Арсенія.

​Підійшов, обережно взяв за руку. Біль не припинявся, але тепло хлопця заспокоїло. Глянула в очі аби потонути в сірому океані. Забутись хоча б на мить. Новенький повільно підняв її руку на рівень грудей. Спробував вище, але Діаназакричала від несподіваного різкого болю.

​Опустив руку та розв'язав залишки мотузки  Розвернув простирадло, перевіривши довжину. Скрутив та обгорнув пошкоджене плече. Кінець простирадла завів за спину Діани.

​- Макар, - звернувся до хлопця, що вже заспокоївся, - бери за кінець. Розтав ноги, щоб була максимальна опора. І тримай, - Макар перелякано глянув на новенького, а потім на простирадло, - твоє завдання – не зрушити з місця.

​- Ді, не хвилюйся, - прошепотів, - обіцяю, все буде швидко, - ніжно торкнувся пальців обома руками, піднявшись до запʼястя, - дивись мені в очі, ні про що не думай.

​- Про тебе можна думати? – пошепки спитала.

​Вʼячеслав всміхнувся та погоджуючись махнув головою. Повільно підняв її руку в сторону. Мірі махнув, щоб подруга підійшла ближче. Попередив що буде рахувати до пʼяти. Діана відчула, як затремтіли ноги.

​Новенький дорахував до трьох та несподівано, приклавши силу, смикнув руку Діани на себе. Наче блискавка вдарила в голову, за нею почувся хруст. В очах потемніло. Дівчина закричала, ноги підкосились. Міра кинулась вперед та спіймала подругу. Разом опустились на підлогу. Деякий час не рухались, але Діана спробувала ворухнути рукою. Відчувала наче болять кістки, але болю не було. Витерла сльози та піднялась. Не зважаючи на розлючене шипіння Макара, кинулась вперед та міцно обійняла новенького.

​- Це вправлення плеча за методом Мотом, - розгублено, але голосно сказав Вʼячеслав, - тобі потрібно перевʼязати руку. Плече може знову вискочити, - глянув на Міру, - руку треба зігнути та привʼязати до грудей. Дуже туго. Впораєшся?

​Друзі зааплодували, а Діана глянула в очі В’ячеслава та всміхнулась. Він відійшов засмучений та почав оглядати коридор пʼятого поверху.

​- Олеся не бачили? – спитав аби відвернути увагу від обіймів, - тут дійсно багато мотлоху.

​- Нажаль не бачили, - зітхнула Міра, знімаючи простирадло, з якого і планувала зробити тугу повʼязку, - Аби з ним все було добре.

​- Мала, не хвилюйся, - подав голос Арсеній, що весь час стояв тихо в стороні, - на цьому поверсі ліфт зачинений. До того ж ми вибили вікно, - показав рукою на порожнечу, що наче заглядала всередину.

​Щойно закінчили перевʼязувати Діану, рушили вперед. Перші декілька квартир були пустими. Рудого хлопця не побачили. Йшли до наступного приміщення. З часом, дістались до іншого кінця будинку. Двері, що вели на сходи були виламані величезною плитою. Вікно в провалля ціле, брудне як всі інші. Остання квартира стояла з відкритими дверима.