Глава 19

​- Метод не зовсім надійний, але він має право на існування, - винувато мовив Вʼячеслав, - потрібно намочити тканину та замотати рот та ніс. Це не повністю допоможе нам з газом, але буде простіше.

​Хлопець зняв рюкзак та витягнув футболку. Розклав ніж та розрізав одяг на дві частини. Одну повʼязку намотав собі на обличчя, іншу запропонував Діані. Дівчина погодилась, простягнувши руку.

​Зітхнула, відчувши запах Вʼячеслава навколо себе. Це збуджувало. «Тримай себе в руках!» - гаркнула на себе в думках та стисла кулаки.

​Арсеній та Макар організували собі повʼязки, обмотавши обличчя. Лише Міра стояла на місці та тряслась, тихо шепочучи «Олесь, Олесь, Олесь». Діана знайшла майку, змочила водою та простягнула подрузі.

​- Що? – спитала Міра, дивлячись кудись в далечінь, - мені не потрібно.

​- Потрібно, - хмикнула подруга та вдягнула повʼязку сама, - Не знімай. Йди біля мене, - взяла Міру за руку та потягнула до сходів.

​Друзі швидко спустились на шостий поверх. Попереду був Арсеній, томі на останній сходинці він спинився та розвів руки.

​- На пʼятий поверх немає проходу, - показав ліхтарем на завал плит, - Олесь нікуди з поверху не дінеться. Двері в іншому кінці коридору зачинені на замок, - підняв плечі, - так біло зверху.

Вийшли в коридор, оглядаючись. На кожному поверсі, після торгівельного центру, Діана відчувала небезпеку. Тільки зайшла, одразу відчула, як серце стиснув страх. Очікувала все, що завгодно. Провалля дійсно знущається з них своїми тонкими методами. З кожним кроком воно витягує сили, радість, енергію.

​«Олесь, де ти дівся?» - Діана не запитала вголос, сподіваючись, що хлопець почує думки. Думки? В голові почало паморочитись, але не так сильно, як раніше. Вʼячеслав чкурнув до дверей ліфта та потягнувши зачинив їх. Повʼязки не знімали, адже розуміли, що газ одразу не зникне.

​Несподівано почули кроки. Замовкли, вслухаючись. Далі по коридору, в темряві хтось був. Арсеній миттєво направив промінь світла вперед. Промайнула кофту Олеся. Він зайшов за кут коридору, зникаючи з поля зору.

​- Олесь, - закричала Міра, вирвавшись від подруги, - зачекай мене!

​Дівчина побігла вперед, не розбираючи дороги. Штовхнула Арсенія в бік, від чого хлопець впав та скрутився від болю. Але зупинилась, почувши удар металевими дверима. «Сходи відчинені?» - сама себе спитала Діана.

​- Почекай, не поспішай, - крикнув Макар та спробував схопити подругу, - я з тобою, - кинув погляд на Вʼячеслава, легко махнувши на Арсенія, - Діана, біжимо.

​Не було часу відчувати незручності, треба було рятувати Міру та Олеся. Схопила міцніше ліхтарик, підкинула свій рюкзак вище на плечі та кинулась за своїм хлопцем. «Чи він вже не мій хлопець?» - промайнуло в голові, від чого дівчина насупилась. Не час на ці роздуми.

​Вискочили за поворот та побачили Міру, що плакала біля дверей. Вона сиділа на підлозі, тримаючись за ручку. Побачила друзів та спробувала підвестись. Впала.

​- Олесь зачинив за собою двері, - плакала дівчина, - я благала його відчинити мені. А він.. – почала ридати, хапаючи повітря, - а він закричав, що я привид, - перелякано глянула на Діану, - він кричав, що я мертва, Ді.

​- Оце поворот, - хмикнув Макар, схопившись за двері, - не хвилюйся, він просто надихався газом. Головне, щоб він собі не нашкодив.

​- Але як він міг таке сказати? – не спинялась Міра, вхопившись за подругу, - Він тікав від мене! Він тікав від нас!

​Спроби відчинити двері були безрезультатними. Або Олесь підпер прохід чимось важким, або просто замкнув двері на замок. В цей момент з темряви вийшли Вʼячеслав та Арсеній. Хлопці тримали один одного за плечі. Жартівник з кожним кроком кривився, відчуваючи біль.

​- Добряче ти мене вдарила, - застогнав, підійшовши до Міри, - не роби так більше!

​- Мені байдуже, - прошепотіла Міра, обійнявши подругу, - благаю, врятуйте Олеся. Мені страшно! Він збожеволів.

​Арсеній підійшов до дверей після того, як Макар передав слова подруги. Посмикав ручку та насупився. Вони були в глухому куті. Дороги далі не було. Всім, крім Олеся.

​- У нас дійсно проблемка, - мовив Вʼячеслав, - тут зачинено. Там, - показав рукою в іншу сторону, - сходи завалені. Але ми не можемо кинути Олеся бозна-де. Він просто зламає собі шию або помре від газу.

​- Будемо вибивати, - хмикнув Макар та попросив розійтись, - я перший.

​Хлопець зняв рюкзак та розігнавшись стрибнув на металеві двері. Удар підхопило відлуння, рознесло його коридором та потонуло в темряві. Ще одна спроба. Зупинився, потираючи плече.

​- Спробуйте, - сказав Макар, - але мені здається, в цьому немає ніякого сенсу. Вони наче броньовані.

​- Благаю, - Міра знову почала ревіти, стиснувши пальці на спині Діани, - не лишайте його там! Благаю!

​- Ніхто не залишить Олеся в цьому проваллі, - заспокоїв Арсеній, оглянувши все навколо.

​Зупинив погляд на вікні. Ціле, без жодної тріщини. Запилене, брудне. Але світло проходило, зникаючи в порожнечі. Хмикнув та розвернувся в іншу сторону. Впевнено крокуючи, зайшов в найближчу відкриту квартиру та зник.