Глава 18

Олесь підвівся, показуючи на одну з квартир, двері якої відчинились після падіння ліфта. Діана вдивилась в темряву.Несподівано для себе, крикнула, закривши рота долонею. З темряви на неї дивились люди.

​- Там хтось є, - голос тремтів, слова заплітались, - бачите?

​Арсеній та Вʼячеслав підійшли до дівчини, зазирнувши в темряву. По спині пройшов холодок, хоча в приміщенні ставало все спекотніше. В голові почало паморочитись, очі злипатись. Компанія хиталась, наче тільки що закінчили святкувати день народження з міцними напоями, а не лізли через шахту ліфта.

​- Розберемось, - спробував пожартувати Арсеній та підняв ліхтарик, - ми завітали до когось додому? - промінь світла вискочив на стіну, тремтячи почав рухатись в сторону квартири, - привіт народ!

​Темрява розійшлась, відкриваючи чоловіків та жінок. Стояли мовчки, злісно оглядаючи гостей. Навіть не зовсім були схожі на людей. Справжні зомбі, як до цього гримувалиДіану. Шкіра обдерта, покрита виразками. Одяг рваний, висів на мешканцях, як лахміття.

​В повній тиші почулось гарчання. Макар підскочив, перелякано оглядаючи істот. Міра кинулась за спину Олеся, сподіваючись, що він може її захистити. Лише Вʼячеслав відійшов в сторону, оглянувши продовження коридору.

​- Треба тікати! Негайно! – крикнув та підскочив до Діани, схопивши за руку, - тікаємо вниз!

​- Як вниз? – схвильовано відповіла, - Я не хочу лізти невідомо куди. Якщо тут ці монстри, то чому їх не буде внизу? – відчуття спʼяніння не покидало, від чого було важко думати – нам треба нагору!

​- Ти хочеш знову стрибати в шахту? – напирав хлопець, хитаючись, - вони не будуть чекати.

​Поглянула на людей з квартири та відчула мурах, що побігли ногами. Несподівано істоти кинулись вперед. Компанія закричала в один голос та чкурнула коридором, в сторону, куди вказував Вʼячеслав.

Заскочила за кут. Чкурнули в темряву. Ліхтарик освітлював дорогу, але здавалось наче його світло стало більш тусклим, темним.

​«Не вистачало, щоб він вимкнувся» - думки тяжко виходили з мозку. Все навколо почало сповільнюватись. Кожен рух залишав за собою кольоровий шлейф. Захотілось зупинитись, роздивитись цей казковий орнамент, що утворювався руками.

​Вʼячеслав зашипів та смикнув дівчину, намагаючись дістатись інших. За хвилину опинились біля натовпу. Погоні ні видно, ні чутно. Але хлопці та дівчата стояли, дивлячись на стіну. Діана підійшла та штовхнула Арсенія. Хлопець повільно перевів затуманений погляд на неї, потім повернувся назад.

​Глянула на стіну, здивовано запитавши себе - «А де двері?». Міру почало трясти. Вона несподівано випрямилась та підперла стіну. Олесь стояв поряд, не намагаючись вхопити кохану за руку.

​- У вас немає дивного відчуття? – спитала дівчина, повільно вимовляючи слова, - ми наче пʼяні. Я навіть сказала б, - ці слова вимовила декілька разів, - що ми спробували дивні наркотики.

​- Це точно, - почав сміятись Арсеній, пустивши слину, - але хто жартує з нами? Це не я, – підняв руки, а потім опустив повільно витираючи рота рукавом.

​- Про які наркотики ви кажете? – оговтався Макар, - я точно нічого не приймав. Я навіть воду не пив з самого ранку.

​- І я про це, - сумно та повільно відповіла Діана, - а де зомбі? – в її голосі не було ані страху, ані смутку.

​Декілька хвилин, компанія безрезультатно намагалась зрозуміти, хто прибрав двері. Потім їм стало нудно. Арсеній згадав анекдот, від якого всі зареготали. Діана теж сміялась, але навіть не памʼятала, про що казав хлопець. «Байдуже, все одно весело!» - промайнуло в голові.

​Несподівано, Олесь випрямився. Очі стали ясними, погляд чітким. Посвітив в сторону коридору, з якого вони тікали від людей з виразками на шкірі. Рука затремтіла, ліхтарик вискочив та вдарився підлоги. В останній момент Діана побачила тіні, що чкурнули вперед.

​Ясність до неї прийшла майже одразу. Повернувся панічний страх. Серце закалатало в грудях, намагаючись вискочити. Відчула липку небезпеку. Закричала щосили, відчувши біль в грудях. Відчайдушно та голосно. Спантеличені друзі приходили до тями.

​Аж раптом Олесь закричав, схопивши ліхтарик наче зброю та кинувся вперед. Вискочив за кут та зник з поля зору. Діана злякалась, адже коханий Міри наражав себе на страшну небезпеку. Одразу підскочив Вʼячеслав, теж закричав та кинувся за другом. Зник.

​Деякий час хлопці та дівчата перелякано дивились один на одного. Час від часу відкривали рота аби щось сказати. Тишу не порушували. Раптом Діана заверещала та кинулась на допомогу, зрозумівши, що Олеся та В’ячеслава немає поряд. За нею одразу чкурнув Макар.

​Дівчина вискочила за кут, освітлюючи шлях ліхтариком, що тремтів в руках наче гадюка. Нікого не побачила. Лише голі стіни та відкриті квартири. Кинулась далі. Ще один поворот. Побачила зачинені металеві двері ліфта та квартиру, в якій були дивні людей. «Вони не бігли за нами?» - промайнуло запитання в голові Діани.

​З-за кута вискочив Арсеній. Не зважаючи на біль в боку, кинувся вперед, махаючи сокирою. Закричав та заскочив у квартиру. Стрибнув на першого та повалив його з ніг. Замість криків, стогонів, компанія почула падіння пластику. Арсеній завмер.

​Не відчуваючи ніг, Діана чкурнула всередину, махаючи ліхтарем. Хлопець лежав на підлозі, а з-під нього стирчали пластикові ноги та руки. Голова манекена відкотилась в сторону та вдарилась стіни. Дівчина одразу підняла голову, роздивившись інших. Все приміщення було заставленоманекенами. Веселі сукні, солідні костюми. Просто пластикові ляльки.