Глава 17

Швидко знайшли товсті мотузки, нову сокиру. Вдягнули системи, що прихопили з собою після спуску в саме провалля. Макар, без жодного слова та емоцій, завʼязав страховку на Вʼячеславові. Перевірив не менше десяти раз та передав ліхтарик.

​Діана перелякано глянула в шахту, тримаючись стіни. Сама думка про те, що їй потрібно буде лізти в темряву викликала паніку. Відчула мокру футболку, що прилипала до спини. З тієї хвилини, коли металеві двері були відчинені, хвилі жару постійно заходили в приміщення.

​- Ви впевнені, що варто продовжувати? – спитала невпевнено, глянувши на друзів, - якщо на восьмому поверсі буде така спека? Ми збожеволіємо.

​- Не буде, не хвилюйся, Ді, - запевнив Арсеній, махнувши рукою, - це тільки в шахті так жарко. На самому поверсі буде так само як тут. Це нормально, коли в порожнині висока температура. Замкнений простір.

​- Але чому на верхніх поверхах гуляє вітер? – не здавалась дівчина, - там навпаки було холодно.

​- Там немає замкненого простіру, - засміявся Арсеній, який мав на все відповіді, - ти ж не вирішила, що внизу дійсно пекло?

​- Ні, але ви самі чули відлуння, - тремтячим голосом відповіла Діана, - наче сотні людей кричали, стогнали. Що це було?

​- Відлуння на те і відлуння, - хлопець втрачав терпець, - немає там ніяких людей. Сама подумай. Всіх врятували та витягли. А якщо й не врятували, - розвів руки, - ці люди точно вже не живі й кричати не можуть, - підійшов до Діани та посмикав за плече, - зберись, відчуй атмосферу! Тобі потрібен адреналін, - легко махнув головою в сторону її хлопців.

​Вʼячеслав підійшов до ліфта та вкотре посвітив в темряву. Зітхнувши, розвернувся спиною та зробив перший крок в шахту. Міцно тримаючись стін, почав спуск.

​- Я наче в сауну заходжу, - всміхнувся, кинувши погляд на Діану, - Арс правий, на самому поверсі не буде так жарко.

​Хлопці тримали мотузки, хоча вони були надійно привʼязані до опор. Міра увімкнувши ліхтарик, допомагала новенькому, освітлюючи місця, за які він міг вхопитись.

​Вʼячеслав зупинився напроти восьмого поверху. Обережно відпустив руку, підперши ногами стіну. Витягнув сокиру та вставив вістря між дверима. Надавив всім тілом, протискаючи інструмент всередину. Зупинився задоволений та потягнув сокиру в сторону. Стиснув зуби від потуги. За мить блокатор тріснув. Двері розʼїхались в сторони, здійнявши багато пилу та гуркоту.

​Новенький закашлявся, але втримався на місці. Витягнув ліхтарик та посвітив всередину. Підняв голову та махнув рукою.

​- Чисто! – повідомив вголос, - на поверсі нікого і нічого не бачу. Повіяло холодом, тому спека не докучатиме. Людей теж не бачу, - глянув на Діану та всміхнувся.

​Зробив крок вперед, ставши на підлогу. Розпустиввузли на мотузках. Дві привʼязав до опор, а одну відпустив в провалля. Арсеній та Макар підняли мотузку, глянувши на друзів.

​- Дівчата вперед! – всміхнувся жартівник всіма зубами, - Міра, з тебе почнемо. Бачу, що Діана вже біла наче крейда. Хай трохи подихає.

​Міра не промовивши ні слова підійшла до хлопців, що завʼязали вузол на її системі. Клацнув карабін, з'єднуючи систему дівчини зі страховкою. Округлила очі та кинулась до Олеся. Закохані деякий час обіймались, поки Арсеній не почав рознімати їх. Зробила крок в шахту та почала спуск.

​За хвилину Діана почула задоволене стрибання. Міра опинилась на поверсі та почала світити ліхтариком в різні сторони, оглядаючись. Мовчки підійшов Макар, глянувшисумними очима. Завʼязав мотузку та приєднав карабін. Серце стисло в грудях, але дівчина не змогла видавити з себе жодного слова.

​Зітхнула, заплющивши на мить очі. Вдихнула повними грудьми тепле повітря та зробила крок вниз. Оглянула свій маршрут. «Це не складно!» - запевнила себе, шукаючи опору для ноги. Шахта металева, всі виступи іржаві. Руками трималась обережно, щоб не поранити руки.

​- Ді, ще два кроки й ти на восьмому поверсі, - задоволено мовила Міра, ляснувши в долоні, - не поспішай, мала.

​Діана відчула руки Вʼячеслава, що ніжно взяв її за талію. Підхопив та поставив на підлогу навпроти себе. На секунду притулилась до хлопця, шукаючи рівновагу. Обійняла його руками та подивилась в сірі очі. «Чому він пахне так приємно?» - промайнуло в голові. Дівчина швидко заплющила очі, адже відчула, що хоче потонути в сірому океані. Потягнутись до новенького, жадібно поцілувати.

​Відчула, що мотузка впала. Розплющила очі. Побачила холодний погляд Вʼячеслава. «Він біситься, що я не можу вибрати? – подумала дівчина, - але я не можу так!». Почервоніла, відскочивши в сторону. Тихо мовила «Дякую!» та підійшла до Міри.

​Подруги задоволено обійнялись. Оглянувши поверх, Діана побачила звичний коридор, з якого виходили звичні квартири. Деякі відчинені, деякі зачинені. Повітря дійсно було прохолодним, але в порівнянні з шахтою. В торгівельному центрі температура все одно була нижче.

​Наступним зʼявився Олесь. Допоміг новенькому себе відʼєднати та чкурнув в обійми коханої. Діана відійшла в сторону, не заважаючи. «Міра така щаслива!» - промайнуло в голові. Підперла стіну, очікуючи на інших.

​- Привітайте неймовірного Арса, - заспівав хлопець, стрибнувши на підлогу, - дівчата, не потрібно кидатись на шию, - махнув рукою та засміявся, - в мене ребро зламане. Але як тільки все загоїться, зможемо спробувати деякі цікаві пози.