Глава 16

Враховуючи, що в проваллі панує тиша, в цей момент вона вийшла на новий рівень. Друзі практично чули рух пилу, що неспинно пролітав в повітрі. Мовчали, опустивши світло ліхтарів на підлогу.

Арсеній підняв руку, торкнувшись своїх вуст, дивлячись на Вʼячеслава. Перевів погляд на чорну помаду Діани та округлив очі. Міра зітхнула, нахмуривши лоба. Підійшла до Олеся, обійняла його, ховаючи обличчя в куртці.

Макар, як і вся компанія, зрозумів, що саме відбулось, поки знімальна група створювала фільм. Тремтячими руками торкнувся пальця Діани з обручкою. Зняв її, соромʼязливо всміхнувшись, та покрутив перед очима.

- Запізнився, - тихо мовив, але відлуння підхопило слова в тиші та понесло до самої стелі торгівельного центру, повторюючи та смакуючи біль.

Хлопець стиснув прикрасу в кулак. Діана на мить побачила його гнів. Макар заплющив очі. Потекли сльози. Відійшов на декілька кроків та замахнувшись, з силою кинув каблучку в сторону зруйнованого фонтану. Розвернувся, не промовивши жодного слова. Освітлюючи дорогу, повільно зайшов до табору та сів біля стіни.

Серце Діани почало калатати. Біль стиснув груди. Вона відчула, що починає задихатись. Обійняла сама себе за плечі, опустивши голову вниз. Тільки зараз зрозуміла, що втратила Макара. Хвилювання, образи, гнів – все відійшло на другий план. Вона вільна. Але якою ціною? «Я не хочу!» - промайнуло в голові, але вже було пізно.

Несподівано зʼявилось бажання кинутись до хлопця, впасти перед ним на коліна та благати прощення. Зробила крок в сторону табору, але зупинилась. «Мені це потрібно?» - спитала себе перелякано. Почекати поки пройде біль та забути? Перегорнути сторінку життя?

Перед очима виник Макар. Його посмішка. Жарти. Його риси обличчя. Такі рідні, звичні, збуджуючі. Ось він дарує квіти. А ось влаштовує романтичну вечерю на підлозі кімнати в гуртожитку. Нічого не їдять. Лише пʼють вино. Сміються. «Хочу тебе» - шепоче йому. Легенько кусає свою нижню губу. Опускає руку до живота. Тягне футболку догори. Він ніжно торкається вустами її живота.

Відчула сльози. «Я хочу торкнутись його, - благаючі думки почали горіти вогнем, - я більше ніколи не відчую його пристрасть». Дівчина підняла погляд на друзів, що не зводили з неї очей. Відчула сором. «Провалля, забери мене!» - промайнуло в голові.

- Нам потрібно рухатись далі, - невпевнено дав про себе знати Арсеній, - Ді, ти йдеш? – запитав, наче в неї був вибір повернутись додому самій.

Вона повільно махнула головою, погоджуючись. На поверхню йти не було бажання. Як сказав Вʼячеслав, там почнеться реальне життя. Воно вже почалось. «Сонце поставить крапку» - виникла дивна думка.

Арсеній легко ляснув в долоні та глянув в сторону Макара. Зітхнув та рушив до друга. Діана лишалась на місці, стиснувши кулаки. Серце боліло, тремтіло, намагалось вирватись з грудей. «Що я можу виправити? Чи потрібно виправляти? – запитала себе, але одразу заговорила пам’ять, - Макар сам винен в цьому. Він сам відштовхував мене весь цей час».

Міра та Олесь поволі рушили в сторону табору, щоб зібрати речі. Лишився Вʼячеслав, потираючи плечі, підійшов до Діани. Простягнув руку, аби торкнутись її. Дівчина зробила крок назад.

- Не треба, - мовила, навіть не подивившись на новенького, - не зараз. Добре?

Відповідь не очікувала, поглядом знайшла Макара та Арсенія. Вони про щось говорили. Потім її хлопець махнув головою, погоджуючись. Підвівся та почав складати речі.

Друзі рушили до виходу з торгівельного центру. Ще вчора знайшли перехід на восьмий поверх. На шляху були лише металеві ґрати та скляні двері. Оминули зруйнований фонтан та зупинились, скинувши рюкзаки на підлогу.

Біля виходу помітили металеві двері ліфта та білу стіну, на якій висіли фотографії гостей провалля. Сім знімків. Написані імена. Все затягнула пліснява.

- Не так багато сміливців дійшли торгівельного центру, - хмикнув Арсеній, розглядаючи фотографії, - всі втомлені, вимотані. А групу дівчат не бачу, злякались напевно, – посвітив на ґрати, - якщо тут досі висить замок, можу запевнити, що далі ніхто не пройшов.

- Будемо повертати назад? – спитала невпевнено Міра, - Арс, це знак зупинитись.

- Ми не зупинимось, - засміявся Арсеній, - якщо треба, я перегризу ці грати зубами. Але ми йдемо далі.

Вперед вийшов Вʼячеслав та опустився на коліна, розглядаючи замок. Спробував розвести ґрати, але вони лише скрипнули, лишившись на місці.

- Їх точно намагались відчинити, - глянув на Арсенія, показуючи на сліди ножа чи викрутки, - фарба здерта, а сама серцевина пошкоджена. Я не майстер в таких справах, - підняв плечі, не розуміючи, - можемо спробувати зламати ґрати чимось важким.

- Знайдемо металеві прути або щось схоже й будемо бити по замку поки він сам не розсиплеться, - запропонував Олесь, відпустивши кохану, - у фільмах бачив. Дієвий метод.

- Спочатку спробую розібратись з серцевиною, - хмикнув Арсеній та попросив Вʼячеслав дістати свій ніж, - Памʼятаєте, минулого року комендант гуртожитку викликала пожежників? – глянув на друзів та почав всміхатись, - перший поверх зранку смердів паленими ганчірками.

- Щось таке було, - згадала Міра, - це ти підпалив?

- Звичайно я! Хто ще міг таку дурню скоїти? – з образою мовив Арсеній, - ми з одногрупниками трохи випили зайвого. Вирішили зібрати всі ключі, що в нас були. Хотіли відчинити кабінет коменданта, - очі друзів округлились від здивування, - виникла ідея помститись за догану. І..