Глава 15

Спустившись на перший рівень до свого вимушеного табору, друзі почали готувати сніданок. Вʼячеслав з Мірою порались з вогнем, а Олесь з Макаром розкладали миски та чашки.

​- Розповіси ще раз свою страшну історію, Арс? - всміхнувся Олесь, відірвавшись від роботи, - Я взагалі не уявляю, що мало в тобі змінитись аби ти так злякався? –хлопець почесав потилицю, - провалля діє навіть на тебе, друже.

​- Я вже розповідав, - насупився Арсеній, не бажаючи згадувати свою ганебну пригоду, - ти й сам бачив той магазин, - зітхнув та заплющив очі, потираючи бік, - мені здалось, що я побачив Макара. Пішов в магазин аби привести нашого друга до тями. Схожий на цей, - розвів руками, розплющивши очі, - багато одягу. Нічого не видно. Навколо темрява. Ліхтарик перестав працювати, а телефон Ді погано освітлював. Підходжу до роздягальні, адже мені здалось, що там щось рухалось.

​- Ти казав, що вирішив налякати Макара? - спиталаМіра, перевіряючи окріп.

​- Так, так, - відповів Арсеній, - тому я тихенько підійшов та смикнув шторку. І знаєте, що я там побачив? – хлопець увійшов в азарт, згадуючи з посмішкою, - Нічого? Але! - підняв палець.

​- Несподівано тобі на плече хтось поклав руку, - Вʼячеслав засміявся, показуючи на Арсенія ложкою, якою мішав кашу.

​- Уявіть собі! – закричав хлопець, - Темрява! Провалля! Нікого немає! І раптом, хтось поклав руку на моє ніжне плече! – повторив за другом та показав по черзі на кожного пальцем, - я впевнений, ви самі б верещали як навіжені, – знову замахав руками, - не важливо! В той момент, у мене все життя промайнуло перед очима. Клянусь вам! Від переляку, я підскочив та розвернувся. А поряд зі мною стоїть манекен в розкішному костюмі, витягнувши свою пластикову руку. Мене взяла така лють, що я зарядив йому в нахабну пику, - стиснув руки в кулаки та почав махати ними, - а він виявився прибитим до підлоги. Відскочив наче боксерська груша та неймовірно швидко повернувся назад. Я не встиг відреагувати, - хлопець в розпачі підняв плечі, - отримав пластиковою пикою по голові. Відскочив та перечепився. Впав на купу білизни.

​- Як таке можливо? – засміялась Діана, - це ж треба було впасти на купу ганчірок, заплутатись в них та навмання вискочити з магазину.

​- Я не знаю як так вийшло, - не сперечався Арсеній, - певно добре отримав на горіхи. В голові гуділо. А тут ще й падаю. Памʼятаю, що хотів швидше покинути ту крамницю. Тому вискочив, - махнув головою на дівчину, - думав, що ти мені допоможеш. Я ж не знав, що там на виході поріг. Як заходив, не бачив його. Тому перечепився та полетів на металеві перила.

​- Те що було далі, - зітхнула Діана, - я не забуду ніколи. Важко, скажу я вам, бачити, як твій друг перехиляється та летить вниз. Скільки там? Метри три? – відчула мурах по тілу, - Полетів наче мішок з картоплею. Лавку шкода, - від цієї фрази друзі почали реготати.

​- Ну, ну! Весело як, - ледь всміхнувся Арсеній, потираючи ребра, - в той момент, мені не було смішно.

​- Нічого страшного, - крізь сльози видавив Олесь, - до весілля загоїться. А от лавку вже не врятуєш. Тобі має бути соромно за свій вчинок.

​Арсеній обурився та спробував підвестись, щоб дати рудому хлопцеві відсіч. На мить, скривився від різкого болю та впав на підлогу там, де сидів. Діана обійняла друга, заспокоюючи.

​- А ти де вештався, поки ми часу не гаяли? – спитав Арсеній у Макара, що мовчав як риба, - це ти частково винен в моєму зламаному ребрі.

​- Чому це я винен? – черга обуритись настала для хлопця Діани, - якби не твої постійні жарти, все було б добре, - показав рукою на парк торгівельного центру, - пішов вперед. Зайшов сюди та почав оглядати магазини. От і вся історія, - помовчав та додав, - як ти казав, навколо темрява й тиша. Тільки зайшов в аптеку, аж раптом бабах! – Макар підняв плечі, - Лавка розлетілась в різні сторони і ти лежиш без тями.

​- Хлопці, ви себе зовсім не бережете, - всміхнулась Міра, - повбиваєтесь. Поводьтесь спокійно та чемно, все буде добре.

​- Як ти, мала? – засміявся Арсеній та підморгнув, - але ж так можна свою дупу відморозити, якщо на кожен стіл сідати без штанів.

​Міра округлила очі, миттєво стала червоною. Опустила очі та зашипіла прокляття в сторону жартівника. Олесь запропонував зламати Арсенію ще декілька ребер. Посміялись та сіли снідати.

​Закінчивши з їжею, почали обговорювати фільм, який планували знімати в торгівельному центрі. В плани не входила ночівля, але стан Арсенія вчора був доволі не зрозумілим. Від болю хлопець постійно втрачав свідомість, аж поки не зробили тугу повʼязку. Розклали табір, зробивши з одягу ліжка та лишились на ніч.

​- Ми з Олесем будемо закоханими, - почала Міра, - Вирішили втекти від цивілізації, заховавшись в будинку під землею. Знаючи, що тут живуть мертві душі, взяли спіритичну дошку, - махнула рукою на рюкзак Арсенія, - аби поспілкуватись з привидами. Розгнівали одного з них. Арс буде в ролі невидимого духа, що почне голосно кричати та влаштовувати безлад.

​- А коханням ви будете займатись на камеру? – не втримався Арсеній, засміявшись, - треба фільму додати пікантності. Ви вже й потренувались трохи.

​- Розігналась, - фиркнула Міра, надувши губи, - не заважай. Ми злякаємось та почнемо тікати. На другому поверсі Олесь має зникнути, - дівчина глянула на свого хлопця, - а я вискочу на перший рівень. Обернусь, хлопця не побачу. Мені стане страшно і все таке інше. Аж раптом, - показала пальцем на Діану, - біля фонтану зʼявиться дівчина в білій довгій сукні. Руки та голова опущені. Волосся довге, закриває обличчя.