Глава 14

Єдиним джерелом світла для Діани був її телефон, що лежав поряд з безпритомним Арсенієм. Бігла довгим коридором, постійно озираючись. Раз за разом бачила тіло друга, без рухів та ознак життя.

​Пробираючись в темряві, постійно перечіплялась за брухт та падала. Коліна збила в кров. Брудні сльози розтирала по обличчю. «Де Міра з Олесем?» - гарчала про себе дівчина. «Де Слава?» - обурилась остаточно. Новенький мав бачити, що сталось, адже він і сам був на першому рівні. Але досі нікого не було.

​Підскочивши до сходів, обережно поставила ногу на першу з них. Зупинилась та затремтіла, в котрий раз глянувши на Арсенія. Перед очима той самий занедбаний парк, але він світився! Це було дивне тьмяне світло. Мертві дерева, мох та зруйновані фонтани були всіяні метеликами, що завмерли, розправивши крила. Пурпурне світіння розходилось в сторони, піднімаючись.

​Діана вперше побачила торгівельний центр повністю. Повільно підняла голову, до стелі третього рівня та охнула. Приміщення було дійсно величезним, але абсолютно мертвим. Безлад, руйнування. Мовчазні бездушні магазини. Дівчина навіть не мала бажання заглядати до них всередину. Їй було байдуже.

​Зрозумівши, що стоїть без рухів не менше десяти хвилин, глянула на Арсенія. Несподівано, побачила тіні, що закружляли навколо друга. Закричала та кинулась сходами вниз. Вискочила на стежинку та зупинилась. Метелики не рухались, але дівчина відчула холодок, що пройшов спиною. «Мені це не подобається, - промайнуло в голові, - але це просто комахи».

​Зробивши декілька кроків вперед, зупинилась та оглянула мох з деревами навколо себе. Деякі з метеликів повільно склали крила, потім розкрили їх. Нічого більше. Відчувши полегшення, Діана впевнено рушила вперед. Кричати не наважувалась. Розуміла, що друзі або почули її та йдуть на допомогу, або нічого не почули. «Де їх чорти носять? Як взагалі це можливо?» - знову обурилась та стисла кулаки.

​Обійшовши перший фонтан, перескочила через каміння, з якого складався басейн. Аж раптом почула шипіння. Зупинилась, виставивши руки вперед. Зі сторони магазинів на світло метеликів вийшов величезний кіт. Він погрозливо махав хвостом, збиваючи комах з місця. Декілька дивних створінь здійнялись в повітря, пурхаючи крилами.

​Кіт занявкав, погрозливо показуючи гострі ікла. Діана відчула, що ноги почали тремтіти. «Це лише кіт! – заспокоювала себе, - але він такий величезний!». За мить стало гірше. З іншої сторони вийшов другий смугастий хижак. Тварини синхронно зашипіли, відкривши свої пащі. Вони попереджували, відкрито погрожуючи дівчині.

​Діана повільно перевела погляд вперед. В стороні, за другим фонтаном було видно тіло Арсенія. Вона має за будь-яку ціну дістатись хлопця, врятувати його. Як найменше, від цих диких скажених тварин. Можливо, від метеликів, але істоти досі не проявили агресії.

​Несподівано, один з котів кинувся вперед, на дівчину. Вона закричала, миттєво закривши голову руками. Затамувала подих, міцно заплющивши очі. Але нічого не відбулось. Раптом, відчула, що на руку щось сіло, вхопившись тонкими лапками. Відсунула повільно руку та розплющила очі.

​На зап’ястя опустився метелик та розправив крила. Перевела погляд на кота, що спостерігав за створінням пурпурного світіння. Він не рухався. Він не смів атакувати. «Метелики мене оберігають?» - здивувалась дівчина, відчувши полегшення.

​Зробила крок вперед. Другий, третій. Зрозумівши, що хижаки не перешкоджають, пришвидшилась. Діставшись другого фонтану, ойкнула. Арсеній лежав на спині, розкинувши руки та ноги, наче зірка. Кожен міліметр його тіла був усіяним метеликами. Це виглядало казково та дивовижно. Істоти не рухались, розкривши маленькі крильця. Тьмяне світіння стало значно яскравішим від такої кількості осіб.

​Діана всміхнулась, не відчуваючи страху. Вона навіть на деяку мить забула про те, що її друг впав з другого рівня. Забула про провалля. Забула про все. Несподівано почула крик. Короткий. Стриманий. Це була дівчина. Десь на другому чи третьому рівні. Піднявши голову, оглянулась. Світіння давало можливість бачити все, хоча і не чітко.

​Не помітивши жодного руху чи тіні, нахмурилась. Знову крик. Хто міг заблукати в цьому підземеллі? Її кликала Міра? Вона в небезпеці? Дівчина зітхнула, зосередившись на Арсенію. «По черзі, - запевнила себе, розуміючи, що все це божевілля починає виводити з рівноваги, - треба допомогти Арсу, потім шукати подругу, що кличе на допомогу».

- Слава! – гукнула несподівано для себе Діана, наважившись порушити тишу, - мені потрібна твоя допомога! Де тебе носить?

Тільки дівчина замовкла, метелики здійнялись в повітря та кинулись на неї. Діана закричала, закриваючи руками обличчя. Комахи з силою влітали в неї. Вони або падав або летів далі або хапались лапками за шкіру. Паніка підступила до горла. Дівчина чкурнула вперед, скидаючи з себе істот.

Впала на коліна поряд з Арсенієм, заплющивши очі. Деякий час боролась з комахами, але за мить відчула, що вони відчепились. Відчула калатання серця. Дихання було збите, панічне. Страх тримав липкими лапами за горло.

Зробила подих, обійнявши себе за плечі. «Все добре, - повторювала, - заспокойся, все скінчилось». Повільно розплющила очі, дивлячись на землю під собою. Пурпурного світіння не побачила. Лише її телефон намагався боротись з темрявою навколо.

Діана зітхнула та підняла очі на Арсенія. Одразу кинуло в жар. Відчула, що ноги та руки затряслись. Відчула, що її зараз знудить. Страх здавив горло міцніше. Дівчина, закривши рота долонями, закричала голосно, надривно, панічно. Тіло друга було практично знищено комахами. У світлі ліхтарика, Діана побачила скелет та розірваний одяг.