Глава 12

​- Нам обов’язково обходити кожен поверх? – застогнала Міра, - Мені нудно! Я хочу вже побачити торгівельний центр та зняти фільм.

​- Мала, чого ниєш? – відгукнувся Арсеній, - ти маєш побачити все, - розвів руки, показуючи навколо, - Атмосфера! Пам’ятаєш?

​- Мене більше хвилює не атмосфера, - засміявся Олесь, обіймаючи Міру, - а те, щоб ти, Арс, - показав пальцем на друга, - нічого не видав нового.

​Друзі засміялись, відчиняючи двері тринадцятого поверху. Не побачивши нічого нового, зітхнули та пішли оглядати рівень і його можливі пам’ятки.

​Весь шлях від сімнадцятого поверху, Макар тихо йшов поряд з Діаною. Дівчина мовчала, не звертаючи ні на що уваги. Просто йшла, час від часу розглядаючи потилицю В’ячеслава. Чи хоче вона покінчити цю історію зі своїм хлопцем? Чи хоче вона щось мати з новеньким?

​Голова гуділа від думок, вимагаючи рішення. Але Діана не хотіла приймати його. Вона хотіла просто відпочити від всього. «Відносини заради відносин?» - промайнуло в голові.

​Заглядали в усі квартири. Арсеній взяв за звичку відкривати шафи та тумби. «А якщо будуть гроші?» - питав, пояснюючи, що можна трохи збагатіти. Кожен з компанії розумів, що гості, які прийшли до них – робили те саме. Якщо мешканці й залишили гроші, їх вже давно хтось привласнив.

​Вийшли з чергового приміщення, освітивши стіну біля ліфта. Зупинились, не розуміючи, що саме не дає спокою. Але Макар хмикнув, розвернувшись до друзів.

​- Ви звернули увагу, що стіна пуста? – кинув хлопець, - жодної фотографії не прикріплено. Жодного напису не зроблено, - махнув рукою на білосніжну стіну, - цей поверх особливий.

​- Нарешті, хтось почав думати як я – зрадів Арсеній, - це тринадцятий поверх! Число тринадцять – демонічне, містичне, - одразу знайшов Діану поглядом, - Ді, в мене є для тебе пропозиція! – дівчина одразу насупилась, розуміючи, що нічого хорошого не відбудеться, - ми можемо закрити питання містики раз і назавжди.

​Друзі підійшли до Арсенія, що скинув рюкзак та почав копирсатись в ньому. За хвилину задоволено крикнув «Ура» та витягнув дошку.

​- Матінко рідна, - вигукнула Міра, схопившись обличчя, - ти притягнув дошку для спілкування з духами? Ти божевільний!

​- Ні в якому разі, - запевнив Арсеній, сідаючи на коліна, - Мої любі хлопці та дівчатка. Перед вами спіритична дошка, - одразу підняв палець догори, - знаю, зараз почнете фиркати та плювати в мене. Але, - підвів той самий палець до вуст, - просто послухайте. Звичайно, я розумів, що на тринадцятий поверх ми дійдемо. В багатоповерхівці жили люди. Багато людей. Багато сімей. Всі пам’ятають новини? Були загиблі. Булі ті, кого не знайшли. – він поклав дерев’яну дошку на пильну підлогу, - я не вірю в цю маячню. Але ми прийшли разом, - глянув на кожного, - погодились йти до кінця, - всміхнувся Мірі, - всі погодились! Я пропоную закріпити нашу подорож спіритичним сеансом.

​- Ми накликаємо біду, - прошепотіла Діана, але в тиші її слова почув кожен, - не можна так просто сміятись над померлими. Не можна гратись з потойбічним життям.

​- Не будемо, - погодився Арсеній, - тому питання будеш задавати саме ти, Ді. Так буде чесно. Ти знаєш, - він всміхнувся, - я можу витворити якусь дурню. Але я буду мовчати. Участь беруть всі, - показав пальцем на кожного, - але питання ставить лише Ді. Згода?

​Компанія незадоволено загомоніла, але підійшла, сіла навколо. Арсеній почав висвистувати улюблену мелодію, розкладаючи спіритичну дошку. Поверхня дошки лакована, відблискувала у світлі ліхтариків. Кожна літера української абетки досконально виведена. Під літерами, по боках, написи «Так» й «Ні».

​Хлопець дістав планшетку, схожу на зірку з діркою посередині. Її всі мали торкнутись одним пальцем лівої руки. Планшетка, якщо духи дійсно існують та хочуть говорити, має рухатись, вказуючи на літери. Або тягнутись до коротких відповідей, зображених на дошці.

​Міра вмостилась, підперла Олеся. Діану з обох сторін обсіли Макар та В’ячеслав. На мить відчула себе Клеопатрою, від якої божеволіють всі чоловіки. Всміхнулась, не зважаючи на безглузду ідею з грою в питання мертвим душам.

​Арсеній дістав нічник та увімкнув, попросив вимкнути ліхтарики. Тиша та темрява допомогли отримати потрібну атмосферу. Подивився на всіх, попросив не теревенити. Закрив очі та потягнувся пальцем до планшетки, давши іншим приклад до дій. Друзі витягнулись, торкнувшись зірки з діркою.

- Закрийте очі, - мовив Арсеній загадковим голосом, - зосередьтесь та дайте можливість духам, що наповнюють будинок, прийти до нас, поговорити з нами, - дав час на підготовку та продовжив, - Десять років тому, коли мешканці будинку закінчували свій робочий день.. – помовчав, вдихнувши повними грудьми, - повернулись додому, зайнялись домашніми справами. Але порожнина, що була під багатоповерхівкою дала тріщину. Вона поглинула неймовірно високу споруду, потягнувши всіх до можливого пекла, - зітхнув, глянувши на друзів, що сиділи з заплющеними очима, - Ми знаходимось на тринадцятому поверсі. Саме це число є наймогутнішим у світі мертвих, - знову зробив паузу, - ми просимо поговорити з нами, дати нам відповіді. Привітайтесь з нами. Моє перше питання просте, будь-ласка дайте нам відповідь, - всміхнувся, зосередившись на планшетці, - ви будете говорити з нами?

Компанія завмерла. Діана відчула мурах, що пробіги по руках та ногам. Серце закалатало в грудях, не даючи спокійно дихати, думати. Аж раптом, дерев’яна зірка почала рухатись. Спочатку відчула гнів на Арсенія. Відкрила очі. Побачила дошку, друзів. Всі зосереджені, торкаються планшетки.