Глава 11

​- Це не правильно, - Діана ледве відірвалась від солодкого поцілунку, - не треба.

​Вʼячеслав не розуміюче відійшов на крок назад. Його сірі очі палали. Вогонь поглинав дівчину, вона відчувала це кожною клітинкою тіла. Бажала аби він спалив її. Одразу крутнула головою в сторони. «Я пошкодую!» - промайнуло. Зітхнула, заплющивши очі. Вдихнула прохолодне повітря.

​- Це помилка, - прошепотіла та озирнулась, - де коти?

​- Які коти? – спитав Вʼячеслав, намагаючись прийти до тями, - ти була в кімнаті сама. Я увійшов в той момент, коли світло вимкнулось. Нікого не було.

​Діана зробила крок, зачепивши ліхтарик. Підняла, покрутила в руках. Увімкнула та оглянула кімнату. Дійсно, котів в ній не було. «Це не могло бути моєю фантазією!» - злякавшись не на жарт, затремтіла.

​Зупинила промінь на хлопцеві. Стрункий, мʼязистий. В його очах хочеться потонути. В його руках хочеться заснути. Але в голові не вкладалось, що всі почуття, всі роки з Макаром не мали жодного значення. Стільки спогадів, стільки пережитих моментів, емоцій, кохання. Відчула себе зрадницею, повією.

​Торкнулась своїх губ, вони палали. Чи від поцілунківВʼячеслава? Чи від зради, що закипіла всередині? Діана зашипіла на хлопця або на себе. Не розуміла напевно. Кинулась вперед, відштовхнувши Вʼячеслава. На мить спинилась, обернувшись.

​- Не варто про це говорити, - кинула невпевнено та додала, - добре? 

​- Я не жалкую, - мовив тихо, погоджуючись, - щоб не було далі.

​- Нічого не буде далі, - більш впевнено відповіла Діана та кинулась через приміщення до коридору. Пробігла декілька метрів діставшись кафетерію.

​Увірвалась в приміщення, де друзі сідали за стіл, завмерла. Привітавшись, нервово махнула рукою. Хлопці не звернули уваги, а Міра одразу насупилась. Важко приховати від подруги особливі моменти життя. Вона наче відчула, що щось відбулось.

​Задоволений Арсеній сидів та колупав свою локшину. Олесь, що минулого разу не встиг зʼїсти свою порцію, активно махав виделкою. Макар просто підняв сумні очі та всміхнувся, не очікуючи на відповідь. Діана зупинилась на своєму хлопцеві, відчувши сльози на очах. «Що я наробила?» - промайнуло в голові. Відчула неймовірний сором. Обличчя запалало.

​Уважно глянувши на підлогу, підійшла до свого стільчика. Впала на нього та вхопила виделку, кинулась до обіду. Одразу ойкнула, опаливши губи. Чи вони й так були опалені жаром Вʼячеслава? Стало ще гірше.

​Аж раптом, в кафетерій увійшов сам винуватець. Напружилась, відчуваючи, що на неї звернули увагу. Відчула осуд та гнів. Підняла очі, готова все розповісти як було. Але побачила, що друзі просто їдять. Втомлені, перелякані, сповнені емоцій. Їм байдуже.

​Вʼячеслав сів поряд. Кинув швидкий розгублений погляд на Діану. Потім сам собі всміхнувся. Підсунув ближче локшину та почав їсти. «Не спіймали – не винна?» - запитала себе дівчина та важко зітхнула, закривши очі. Життя – цікава, але важка річ, як не крути.

​- Народ, - несподівано крикнув Арсеній, дочекавшись, що всі зібрались, - все ж таки, я знайшов те, що шукав – опустив руку під стіл та урочисто дістав дві металеві банки.

​Одна «Свинина у власному соку, інша «Солодка кукурудза». Бережно витер баночки рукавом та поставив посередині. Задоволено оглянув обличчя, але не побачив потрібної реакції. Друзі підозріло оглядали знахідки, розуміючи, що буде далі.

​- Чого ви такі кислі? – не зупинявся Арсеній, - я старався, обійшов всю кухню. Там цього добра малувато. Візьмемо з собою решту, - вхопив банки з кукурудзою, та потягнув за металеве кільце, що зірвало кришку.

​- Почекай! - крикнув Олесь перелякано, - дай мені пообідати! – швидко запрацював виделкою, ковтав, навіть жувати не встигав.

​- Це погана ідея, - погодився Макар, - консервація десять років лежала в цій темряві з пилом, а ти вирішив, що її можна просто зʼїсти? – легенько відсунувся від столу, наче очікував вибуху.

​Арсеній обережно підняв кришку, відкриваючи всім жовтеньку кукурудзу. Виглядало звичайно та смачно. Нічого особливого. Хлопець витер виделку від локшини та зачерпнув жменьку. Підніс до носа, понюхав. Підняв плечі та відкрив рота.

​- Чекай! – крикнув Вʼячеслав, вибивши виделку з рук Арсенія, - ти в банку спочатку подивись.

Тільки Діана глянула в банку, одразу підскочила та запищала. Міра повторила за подругою, схопившись за рота. Хлопці виявились більш хоробрими, тому мужньо залишились на місцях.

З банки виглянув білий товстий хробак, що виліз з кукурудзи. Було враження, що він давно шукав вихід. Аж раптом, коли кришка зникла - відчув свободу. Потягнувся до краю та почав себе виштовхувати. Перевісився та впав на стіл.

​- Арс, забери це! – закричала Міра, показуючи на хробака, що й так тікав зі столу, - ти можеш нарешті не дуріти, а поводитися як людина?

​- Я звідки знав, що кукурудза вже зайнята, - засміявся хлопець, взявши серветку, - з тушонкою буде по іншому, - але у відповідь друзі лише застогнали.

​Не встигли відреагувати, як кришка другої банки вже опинилась в руках Арсенія. Майже миттєво, приміщення заполонив сморід гнилого мʼяса. Діана не витримала, кинувшись в сторону виходу. Все, що встигла зʼїсти, опинилось на підлозі. Сльози навернулись на очі, важко дихала.