Глава 10

Першим оговтався Арсеній, почав шукати свій телефон. Увімкнув програмний ліхтарик та посвітив на друзів. Хлопці та дівчата потягнулись до телефонів, зробили те саме. Почали оглядатись. Спочатку перевірили підлогу та кафе. Натовп чорних павучків зник, розбігся в різні сторони. Поодинокі особини завмерли на місці, час від часу підіймали тонкі лапки.

​Скло лежало всюди. Всі рами розтрощені, металеві каркаси покручені. Посуд скинутий вибуховою хвилею, лежав на підлозі.

​Вʼячеслав та Олесь зайшли в приміщення кафе та почали все збирати. Міра підійшла до Діани та почала витягати скло з її волосся. Макар та Арсеній зібрали ліхтарики, пробуючи замінювати батарейки, викручувати лінзи, поправляти лампочки.

​- Що сталось? – спитала Діана, звернувшись до друзів, - Мені здалось, що зʼявилось освітлення. Це ж не можливо?

​- Не можливо, - відгукнувся Вʼячеслав, - до багатоповерхівки не йде жодної лінії електроживлення. Мені пояснювали на початку, що електрику від’єднали ще в день катастрофи. Це небезпечно.

​- Ді, тільки не треба зараз будувати теорію про паранормальні явища, - всміхнувся Арсеній, розглядаючи черговий пристрій в руках, - Я колись чув про блукаючі струми. Вони накопичуються в землі. Трапляються пожежі та вибухи. Це факт. Особливо на шахтах. А чим це не шахта?

​- Арс діло каже, - погодився Вʼячеслав, вийшовши з кафе, - ми зібрали речі. Що з ліхтариками?

​- Прийшов їм кінець, - відповів Макар та запустив один з них в купу землі, що закривала вікно, - Батарейки цілі, а от самі світлодіоди пошкоджено. Вперше таке бачу. Пояснити не зможу, - розвів руки в сторони, - у всіх є запасні? Нам треба далі якось освітлювати собі шлях.

​- Хлопці, - тремтячим голосом мовила Міра, - вам не достатньо тих пригод, що з нами відбулись? Про який подальший шлях ти говориш, Макар? – її голос перейшов на крик, - Вам не достатньо? Спочатку Арс ледь не вбився, впавши в діру. Потім дивні кроки. Нарешті чорні павуки та скло, що просто вибухнуло на очах!

​Діана звернула увагу на дивний момент. Після всього, що трапилось, вона не відчувала страху та тривоги. Так, це був шок, переляк. Але він швидко минув.

​- Міра, - підійшов Арсеній, - не перебільшуй. Я бачу, що фантазія Ді заразна, - всміхнувся та глянув на дівчину, - Будемо раціональними. Я провалився в діру, тому що сам винен, - компанія здивовано перевела погляди на хлопця, - зайшов в кімнату. Одразу помітив на підлозі тріщину. Але цікаве було інше. Там був стіл, на ньому сейф, - винувато подивився на всіх по черзі, - тихенько зачинив двері на замок та почав підбирати комбінацію. Перша спроба, друга спроба. Потім щось клацнуло, я зрозумів, що металевий скарб заблоковано. Розізлився та штовхнув його зі столу, - показав пальцем на підлогу, - сейф впав саме на тріщину. Я й гадки не мав, що підлога буквально впаде вниз.

​- Ти ідіот? – гаркнула Міра, - я тоді вирішила, що нам прийшов кінець, Арс. Розумієш? – стисла кулаки аби не накинутись на винуватця.

​- Так, ідіот, згоден, - буркнув Арсеній, - сам винен. Вибачте, що налякав, - несподівано відійшов від Міри та закрив руками ребра, - Що далі? - швидко змінив тему, - з містичними кроками ми розібрались. Просто в той момент, фантазія добре розігналась. Краплі води дійсно схожі на кроки. Трохи злякались. З ким не буває? – підняв плечі, показуючи, що тут нічого дивного не відбулось, - З павуками взагалі немає чого пояснювати. Стіни кафе декоративні, з деревʼяних панелей. Сиро, тихо, багато моху та плісняви. Ідеальне місце для життя комах. Це ми прийшли до їх домівки. Самі й винні.

​- І останнє, це вибух скла та ліхтариків, - підхопив друга Вʼячеслав, - я не один раз чув про блукаючі струми. Це схоже на них. Всі конструкції, в які вставлені скляні стіни – металеві. Метал проводить струм. Навколо земля, - вказав на купу біля вікна, - питання лише в тому, чому саме зараз спрацювала дивна вибухівка.

​- Ми виступили каталізатором? – запитав Олесь, підійшовши до Міри, обійнявши її, - таке можливо?

​- Аби були серед нас фізики, то сказали б напевно, - всміхнувся Вʼячеслав, - але це схоже на правду. Іншого пояснення я не бачу.

​- Є альтернативне пояснення Ді, - додав Арсеній, ледь всміхаючись, - воно має право на існування. Це потойбічні сили, - Діана одразу звела руки навхрест від злості, - щось є навколо нас і не хоче, щоб ми йшли далі.

​- Я такого не казала, - загарчала дівчина, - але ти мене здивував, Арс. Чому це ти став таким розсудливим. Напевно, ти хочеш йти далі? – тихо засміялась, але повела головою в сторони, - я не маю бажання продовжувати.

​- Дівчата, ну годі вам! – не витримав хлопець, - ми пройшли всього пʼять поверхів! Я не збираюсь вас лякати та буду поводитися обережно! Я обіцяю! Треба продовжувати нашу мандрівку.

​- А дорогу ми будемо освітлювати телефонами? – спитав Вʼячеслав, що певно вирішив зайняти сторону подруг, - в мене був лише один.

​- З ліхтариками не біда, - подав голос Макар, - ми спеціально взяли по два на кожного.

​Олесь, Макар та Арсеній зняли рюкзаки та почали копирсатись всередині. За хвилину витягли запасний комплект. Не такі нові, але працювали.

​- Я все одно не хочу йти далі в це провалля, - мовила Міра нервово, - мене воно лякає. В мене все зводитьвсередині.

​- Зробимо так, - Арсеній вдягнув свій рюкзак на плечі, - будемо голосувати. Якщо більшість захоче повернутись – повертаємось, - підняв палець вгору, - хоча я вам цього ніколи не вибачу. Це буде чесно. Але якщо більшість проголосує за продовження – пропоную це питання більше не підіймати. Ми маємо дійти клятого першого поверху, - хлопець зосереджено оглянув кожного, - зробити знімок, повісити на стіну та вийти героями. Згода?