Глава 9

Як тільки висміяли всі сльози та страх, що накопичились за останню годину, розійшлись коридорами. Як і планували, на двадцять п’ятому поверсі вирішили зробити привал. Для цього потрібно знайти місце.

Діана чкурнула в компанію з В’ячеславом, потягнувши за собою Міру. Подруга намагалась сперечатись, адже покидати коханого Олеся не планувала. Виразне обличчя Діани вказувало на те, що потрібно зробити саме так. Арсеній, збуджений минулими подіями, взагалі ні на що не звертав уваги. Макар потягнувся до Діани, але побачивши її злий погляд, розвернувся на сто вісімдесят градусів в іншу сторону.

​Освітлюючи неймовірно огидну підлогу коридору, друзі рушили вперед. Цей поверх не відрізнявся від тридцятого, де була дитяча кімната. Але замість пластикових м’ячиків та порваних батутів, тут були офісні приміщення.

В ті часи, коли багатоповерхівка була на замлі, поверх мав виглядати дуже презентабельно. Скляні стіни, жалюзі, білі столи та чорні шкіряні крісла. Під стінкою дошки з оголошеннями, кабінки для переговорів та диванчики для очікування.

Все лишилось, але у вигляді безладу, затягнутого пилом. Окрім пилу, всюди розрісся мох та пліснява. Капала вода, викликаючи бурні містичні фантазії, як то було на початку.

​- Ми ж маємо знайти рюкзак Арса? – схаменулась Міра, потягнувши Діану назад, - все ж таки, речі ми брали кожен сам на себе.

​- Не хвилюйся, - запевнив В’ячеслав, - Арс якраз збирався його знайти. Хлопці допоможуть.

​Саме в цей момент, тишу порушили чортихання та удари в стіну. Певно, друзі займались відкриттям офісу, в якому очікував рюкзак. Діана всміхнулась, глянувши на В’ячеслава. Після пережитої паніки їй було приємно знаходитись в компанії новачка. Рефлекторно підняла руку, поправляючи куртку. Холод відчувала, але вдихаючи глибоко, вловлювана запах хлопця.

​Завернувши за кут, освітили ліхтариками навколо. Біля вікна, що вело на поверхню, побачили кафе. Земля висипана горою, скло розбите. Кафе невеличке, але навіть з цим безладом виглядало доволі привітно.

Стіни скляні, цілі. Двері зачинені. Жодної тріщини. Підійшли. В’ячеслав обережно спробував відчинити, але не вийшло. Зняв рюкзак, дістав швейцарський ніж з безліччю додаткових шпильок, відкруток та ножів. Опустився на коліно та почав возитись з замком.

- Слухай, Ді, - Міра відтягла Діану в сторону, діловито освітлюючи брудний офіс, - що в тебе з Макаром трапилось?

- Чесно, не хочу про це говорити, - буркнула під ніс подруга, - він поводиться як останнє хамло. Кидає мені обвинувачення і все в такому дусі.

- В чому він тебе звинувачує? – загорілась Міра, очікуючи гарячі подробиці.

- Не хочу про це, - але побачила благаючи очі подруги, зітхнула, - на мансарді, в той момент, коли я хотіла кинутись на Арса та відірвати йому голову, Слава схопив мене за руку аби зупинити, - Міра закивала головою наче казала «продовжуй», - Макар прокинувся та глянув на нас. Що він побачив? Він побачив, що Слава мене мацає і ми взагалі майже цілуємось.

- Неймовірно! – очі подруги загорілись, - і ти йому сказала, що він козел?

- Ну, щось типу того, - погодилась Діана, розуміючи, що ця розмова їй геть не приємна, - розумієш, справа не тільки в цьому. Після літніх канікул, Макар дуже змінився. Я не знаю, що в нього там відбувалось вдома, але його наче підмінили.

- Може він собі коханку знайшов? - почала роздумувати Міра, - але навіщо тоді мучити тебе? Не тягне він двох, - звела брови, роздумуючи.

- Фу, Міра, - обурилась Діана, - я навіть не хочу це обговорювати. Оце так ти мене вирішила підтримати? Підкинути дров у вогонь?

- Ні, ні, - злякалась подруга, схопивши її за руку, - Ді, ні в якому разі. Але скажи мені, - вона швидко глянула на В’ячеслава, що колупав двері, - що у вас зі Славою?

- Не розумію тебе, - Діана вмить почервоніла, зрозумівши, що її подруга звернула увагу на дивну пристрасть, - нічого у нас немає зі Славою.

- Ага, - махнула головою Міра, - розкажи Макару про це. А мені не треба, - покрутила пальцем біля скрині, - ти думаєш, я собі з Олесем обіймаюсь та нічого не бачу? Не хочеш, не розповідай, - зробила образливий вигляд, але підморгнула, - подружка, ти пам’ятаєш, що я тебе люблю? Не зважаючи ні на що, зрозуміла? – заглянула в очі та чкурнула до В’ячеслава, - ну що? Слава, ми будемо пити каву? Чи ти змусиш дівчат кидатись на тебе та кусатись?

- Я не проти, - вимовив зосереджено хлопець, - якщо дві чарівні дівчини мене покусають, - Міра обурена та театрально штовхнула В’ячеслава в плече, - але я не можу відкрити цей клятий замок.

Хлопець піднявся на ноги та вигнув спину. Зморений, почав світити ліхтариком навколо. Знайшов стілець та рушив до нього. Махнув рукою дівчатам, щоб відійшли. Прицілився та кинув стілець у скло. У вуха вдарив пронизливий гул, скло завібрувало, лишившись цілим. Вибрана зброя відскочила та збила Діану з ніг.

В’ячеслав перелякано підскочив. Відкинув стілець в сторону та підняв дівчину на ноги. Болю не відчувала, лише злякалась. В голові трохи паморочилось. Глянула на хлопця, що обережно торкався її, перевіряючи чи вона ціла. Окрім посмішки, вона не видала нічого. Страх миттєво минув. «Не зупиняйся» - промайнуло в голові, але не зірвалось з уст.

Засмаглий, зосереджений. Сірі очі не дивляться, торкаються її. Пасма довгого волосся на плечах. Навіть ластовиння на обличчя виглядало привабливо. Зупинився. Глянув у вічі.