Глава 2

Закінчивши вечеряти, друзі зібрали одноразовий посуд та викинули у смітник. Польова кухня в таборі була чудовою. Взагалі, сам табір був неймовірним. Недалеко від дороги, через рідкий лісок, відкривалась широка галявина. Густа трава ретельно підстрижена. Посередині широкий дуб. Весь простір зайнятий рядами наметів.

З самого краю технічна будівля з туалетами та душовими кабінками. Трохи далі склад з туристичним інвентарем, стіни якого підпирають байдарки та весла. Кухню розміщена трохи в стороні, аби не заважати духмяними ароматами мешканцям табору. Десяток дерев’яних столів та лавок біля них.

З іншої сторони табору стежинка веде донизу, до берега річки. Там ще одна галявина, що переходить в пляж та причал. Посередині місцини багато величезного каміння, розставленого по колу, навколо багаття. Вечорами, під зорями, вітер розносить веселі мелодії гітари та співи. Хтось сидить на камінні та спостерігає за багаттям. Хтось лежить та рахує зорі.

Олесь та Міра чкурнули вперед, до стежинки, аби зайняти гарні місця для себе та друзів. Арсеній втік перекинутись парою слів зі знайомими, але обіцяв швидко повернутись. Діана та Макар деякий час стояли мовчки, але переглянувшись, рушили до свого намету. Дівчина скаржилась на холод, тому хотіла вдягнути кофтинку.

- Вибач мені, - пробасив Макар біля самого намету, - я поводжусь як останній бовдур, - подивився винувато в очі Діані, - літо не таке вже й легке видалось. Працював без вихідних. Відчуваю, що в мене дах вже їде. А тут і навчання починається.

- Дякую, Макаре, - відповіла Діана та всміхнулась, - я вже почала хвилюватись, що в нас виникли проблеми, - підійшла та торкнулась обличчя хлопця, - я сумувала все літо без тебе. Я не хочу більше сварок.

- І я не хочу, - погодився Макар та зітхнув з полегшенням, - обіцяю, я виправлюсь, Ді.

- Домовились, - дівчина потягнулась до хлопця та поцілувала його, - але мені здається, що ти ще трохи виріс, - вона тихо засміялась.

- Або ти стала ще трохи нижче, - відповів посмішкою Макар, - але я все одно кохаю тебе, малеча.

Хлопець відскочив від Діани, заздалегідь розуміючи, що може отримати по ребрах за такі жарти. Вони засміялись та взявшись за руки, рушили до багаття. Обійшли дерево та ряди з наметами. Чкурнули до стежинки та побігли в сторону річки.

Побачивши Міру та Олеся, що сплелись в обіймах, помахали руками. Друзі відповіли, запрошуючи до себе. В цей час один з мешканців табору вдарив по струнах та почав свою пісню, що розійшлась навколо. Слухачі тихо зааплодували та сіли зручніше, затихаючи. Незабаром, підійшов і Арсеній, що нахабно посунув Макара, поклавши лікоть на плече Діани.

- Друзі, - почав Арсеній, коли виконавець зробив паузу, - як вам відпочинок? – побачив посмішки та продовжив, не очікуючи відповідей, - я розумію, що попереду нас чекає граніт науки, але поки не збираюсь відпускати літо. В мене є ідея!

- Арс, з тобою ми точно не помремо від нудьги, - кинув Олесь та засміявся, - ти завжди щось вигадуєш таке, що мені соромно стає, - миттєво отримав ліктем в живіт від Міри, - я ж жартую! – засміявся та стиснув Міру в обійми, аби вона не могла рухатись, - згадайте нашу нічну вилазку з гуртожитку, коли ми забрались в підземну трубу!

- Пам’ятаю, - тремтячим голосом мовила Діана, - я думала, що помру від страху! Особливо коли за четвертим поворотом Арс почав реготати, - дівчина схопила себе за плечі, округливши очі, - відлуння було таке моторошне.

- Ні, ні, - Арсеній підняв руки аби всі заспокоїлись, - цього разу буде все культурно, без лякань, - він одразу хитро всміхнувся, - але без цього буде дуже моторошно! Ми підемо до житлового комплексу «Мрія».

- Ти здурів? – тільки й пробасив Макар, - ти пропонуєш вдертись в будинок, що провалився під землю?

- Саме це я і пропоную, - всміхнувся задоволений Арсеній, - саме це і пропоную.

Друзі деякий час мовчали, відкривши роти. Кожен з них знав про катастрофу з багатоповерхівкою, що провалилась в глибоку порожнину. В той день, по всім каналам тільки й казали про це в новинах. Рятувальники, Гвардія. Перелякані мешканці. Оточення.

- Це ж відбулось років п’ять назад? - порушила тишу Міра, - скільки там поверхів під землею?

- Якщо бути точним, то пройшло цілих десять років, - почав Арсеній, - під землею тридцять поверхів, але будівля не має значних пошкоджень. Просто опустилась вниз, надійно підперта землею. Але цікаве інше, - він підняв палець, - виявляється, моя ідея не є новою. Через декілька років після катастрофи, такі відірвані молоді люди як ми, почали таємно лазити в провалля. Чим нижче ти спускаєшся, тим крутішим стаєш, - помовчав, поки інформація буде переварена слухачами, - На кожному поверсі, біля ліфта, є довга біла стіна. На неї прийнято було вішати фото та залишати записи.

- Ви мене не затягнете туди, - видала Діана, - ніколи в житті я не піду в той будинок! А якщо він провалиться більше? – вона почала тремтіти, - а якщо там взагалі привиди? Скільки людей тоді померло в тому будинку?

- Почекай, диви як затріщала, - не розгубився Арсеній, - по-перше, за десять років, багатоповерхівка не зрушила навіть на сантиметр вниз. По-друге, там немає ніяких привидів, - помовчав, оглядаючи Діану, - тобі двадцять років, а ти віриш в такі нісенітниці?

- Не вірю, але як уявлю собі тридцять поверхів під землею, - відповіла дівчина, - відчуваю, як мурахи починають бігати по руках та ногам.