Глава 1

Невелика, не більше двадцяти метрів, скеля практично закривала небо. Якщо просто пройти поряд, вона не викликатиме жодних емоцій. Кам’яна гора з виступами та стрімкими схилами. Зверху декілька крутих гострих виступів.

Діану трусило від страху. Макар хитро всміхнувся та міцно закріпив карабін на системі, перевіряючи мотузку. Дівчина, в котрий раз, невпевнено глянула вгору. Висота була дійсно дитячою, але холодок так і бігав по спині.

Несподівано, хлопець взяв руками систему та жорстко смикнув. Діана ойкнула, перевела розлючений погляд на Макара. В останню мить стисла губи, ковтаючи слова образи. Вони зранку вже посварились через дрібницю, не вистачало зіпсувати день остаточно. «Обіцяла лізти на цю кляту скелю, - застогнала в думках, - мушу лізти».

Макар відійшов в сторону, зосереджено просунув мотузку в блок-ролик, натягнув та схопився обома руками.

- Ді, я готовий, - повідомив басом, - не чекай довго, лізь вгору. Чим довше будеш вагатись, тим страшніше буде зробити перший крок.

- Мала, - підскочила Міра та обійняла подругу, - ти зможеш. Не хвилюйся. Тут не так високо, як здається. Я вірю в тебе!

- Аби я ще так в себе вірила, - пробубоніла Діана собі під носа, - в мене немає вибору.

Дівчина зітхнула та заплющила очі. Стисла кулаки, відчуваючи біль. Порахувала до десяти та приготувалась підкорити скелю та свій страх. Ще декілька нерозбірливих слів і зробила крок вперед. Розплющила очі та вхопилась за найближчий виступ. Потягнулась, шукаючи опору для ноги. Наступний виступ. Знову крок вгору.

Пройшло декілька хвилин перед тим, як Діана опустила голову вниз, щоб оцінити пройдений шлях. «Я пройшла не більше двох метрів!» - зрозуміла критичність ситуації, відчувши як запалало обличчя від сорому. Поглядом знайшла друзів.

Водночас Міра, що стояла поряд з Олесем, вхопила свого хлопця за руку. Час від часу кричала щось мотивуюче, але Діана чула крик подруги наче крізь невидиму стіну. Лише гул у вухах все збільшувався та збільшувався.

Макар стояв мовчки, звів незадоволено брови, час від часу витягував мотузку, переставляючи руки по черзі. «Чому він постійно не задоволений мною?» - промайнуло в голові.

Повернувшись до скелі, глибоко втягнула тепле повітря. Літо вже декілька днів як скінчилось, але погода була ще доволі спекотною. Вона б ніколи не погодилась на таку вилазку, якби було холодно. Байдарки на річці з порогами. Стрибки в затоплений кар’єр. Клята скеля та шалене сафарі на іржавому позашляховику. «Як я взагалі погодилась на це все?».

Знайшла виступ, потягнулась. Швидко поставила ногу, знайшовши потрібне заглиблення. Аж раптом, згори посипався пісок та потрапив в очі. Від несподіванки, потягнулась рукою до обличчя, втративши опору. Закричавши, зірвалась та полетіла вниз. Страховка спрацювала миттєво, де дозволивши Діані пролетіти й декількох сантиметрів. Ойкнувши, вдарилась плечем скелі та зашипіла від болю.

- Ді, зберись! – гаркнув Макар, від чого дівчина напружилась, - ти навіть не почала лізти.

- Я намагаюсь! – у відповідь крикнула, не витримавши напруги, - Ти постійно не задоволений мною! Досить!

Розвернулась та схопилась за камінь. Ногами знайшла опору. Потягнулась. Макар нічого не відповів, але вона відчувала його погрозливий погляд у себе на спині. «Ти мене бісиш!» - подумала, але нічого не сказала.

Серце божевільно калатало в грудях, але підйом став легшим. Декілька метрів промайнули дуже швидко. Відчула втому, але не зупинялась. Лише на широкому виступі зупинилась та перевела подих. Одразу відчула, що вся мокра. Вітерець приніс прохолоду, що було дуже доречним.

Міра вигукнула вітання та почала плескати в долоні. Олесь підтримав дівчину, голосно крикнувши «Ура!». Мовчав лише Макар, зосереджено витягуючи мотузку.

- Половина пройдена, - сама собі мовила Діана, - залишилось ще трохи страждань і я можу забути про цю пекельну вилазку.

Подивилась вгору, витерши мокрого лоба. Скеля здалась не такою страшною і це дуже радувало. Дівчина всміхнулась та зітхнула. Схопилась рукою за камінь, потягнувши себе вперед. Крок за кроком. Ціль вже близько. Вже добре видно гострий виступ, який і був фінішною точкою.

Зосереджено кусаючи зубами верхню губу, Діана вгамувала серцебиття. Від цього стало легше дихати. Страх майже не турбував її, не торкався своїми липкими лапами. Навіть птахи заспівали, а Міра верещала так голосно, що навіть в вухах почало дзвеніти.

Через деякий час, дівчина підняла руку, хватаючись гострої піки. Зупинилась та глянула вниз, нахиливши корпус. Посмішка розпливлась на обличчі, від вуха до вуха. Друзі зменшились в розмірі, адже вона сягнула двадцятиметрової висоти. «Це практично сім поверхів багатоповерхівки, - заспівала собі в думках, - це божевілля! Але мені сподобалось!».

Діана потягнулась вгору. Відчувши рівну поверхню, застогнала та впала на клаптик землі. «Не хочу рухатись! Не хочу нічого робити! Тільки лежати. Хай думають що я померла» - промайнуло в голові з полегшенням.

- Агов! – крикнув Олесь, засміявшись, - спускайся, дай дорогу іншим шукачам пригод!

Тільки зараз дівчина зрозуміла, що не закінчила. Повільно піднявшись, відчула гул в ногах. Глянула вниз, важко ковтнула.

- Це обов’язково? - тремтіння в голосі не можливо було приховати, - може я тут вас почекаю?