Глава 12

Друзі не мали бажання зустрічатись з підземними гризунами. Підтвердженням цього став вітер, що здійнявся та почав підштовхувати втікачів в спину. «Біжіть швидше!» - наче кричав, розуміючи, що йому буде не до вподоби група мертвих людей, що заглянули в провалля. Крім холоду, вітер приніс сморід. Це був неймовірний коктейль. Сміття, гниль, пліснява.

​Шлунок Макара одразу скрутило. Дихати було й так важко, але з цим смородом відчув сльози на очах. «Невже ми загинемо тут?» - паніка брала верх над тілом, від чого серце шалено закалатало в грудях. Пришвидшився як міг, постійно повертаючись думками до Діани. Це надавало сил.

​Як вказала Поліна, бігли на північ. Але минуло хвилин десять, а темрява не бажала відпускати, відкривши очам світильник-маячок та багатоповерхівку. Страх змушував тремтіти. І це відчуття було нестерпним. «Де цей клятий будинок?» - промайнуло в голові хлопця, хоча він був впевнений в тому, що така думка була у кожного, хто біг поряд з ним.

​- Стажерка, ти впевнена, що в ту сторону вказала? – крикнув хрипким голосом Віктор, час від часу освітлюючи простір позаду себе, - мені здається, ми йшли не так довго.

​- Впевнена, - пискнула Поліна, міцно тримаючись Арсенія, - зараз перевірю. Але це нісенітниця якась.

​- Згоден, сімсот метрів це не так багато, - засміявся істерично Олесь, тягнувши за собою Міру, - Ми ж не біля багатоповерхівки стояли.

​Компанія замовкла, очікуючи відповіді дівчини. Вітер заспокоївся, тому в вуха одразу вдарив писк, що стрімко наближався. Щурів не було видно, але сама думка про них викликала шалену паніку.

​- Якого дідька, - несподівано крикнула Поліна, від чого Арсеній підскочив, ледь втримавши дівчину на руках, - Арс, сонце, ми біжимо не в ту сторону, - винувато глянула на жартівника, потім перевела погляд на інших.

​Миттєво зупинились, важко дихаючи. Міра та Макар опустились, підперши руками коліна. Віктор зашипів та виставив зброю, готовий до атаки.

​- Ви ж бачили, я перевіряла, - заплакала стажерка, - але ми біжимо на південь, - показала рукою в сторону темряви, звідки наближались щури, - нам потрібно повернутись назад.

​- Ти божевільна? – гаркнув Макар, - Назад? Прямісінько в лапи до цих маленьких монстрів? Їх там не менше сотні. Верещать так наче там ціла армія! – закашляв, закривши рота долонею.

​- Арс, глянь сам, - Поліна благаючи звернулась до хлопця, що тримав її на руках, - відпочинь. Відпусти мене.

​- Так, дійсно, нам в іншу сторону, - Арсеній, відмовившись відпускати дівчину, підняв плечі, - але треба зробити крюк.

​- Біжимо до кінця, - Олесь показав рукою в сторону, в яку друзі бігли, - дістанемось скелі та звернемо вправо. Під стіною оминемо наших гостей, - помовчав, хмикнувши, - точніше, ми гості у цих маленьких бешкетників.

​Рудий хлопець схопив кохану за руку та потягнув вперед. Арсеній зітхнув, підтягнувши Поліну вище, припустив за друзями. Макар чортихнувшись, втягнув побільше повітря. Поглянув на Віктора та махнув рукою. Рушили за іншими.

​На щастя, скелі дістались дуже швидко. Міра торкнулась її рукою та радісно запищала. Дочекавшись решти, перевели подих та розвернулись в праву сторону. Саме в цей момент Макар свиснув, направивши проміньсвітла в глухий кут, в який вони потрапили. Це була не печера, а розлом в скелі. Компанія, не бачивши нічого в темряві, потрапила в самий його кінець.

​- Не кажіть, що ми маємо бігти щурам на зустріч! – запротестував Віктор, нервово смикаючи бороду, - Поліна, як можна було переплутати напрямок? – кинув сердитий погляд на стажерку, що густо почервоніла.

​- Я була впевнена… - пробубоніла дівчина, міцніше обійнявши Арсенія, наче він міг врятувати її від гніву керівника.

​- Нам потрібна зброя, - впевнено мовив Макар, - біжимо назустріч та починаємо палити по гризунах. Якщо вони планували напасти, спробуємо злякати їх, - поглянувна інспектора та розвів руки в сторони, - чи хтось має інші ідеї?

​- Поліна, віддай свій пістолет Олесю, - наказав Віктор, - друже, вмієш користуватись такою іграшкою?

​- Ще є зброя Арса, - здивовано повідомив Макар, - я теж можу долучитись до стрільців.

​- Прошу вибачення, але ні, - суворо кинув чоловік, - зрозумій мене правильно, але ти хворий, - хмикнув, поправивши себе, - був хворим. Я не знаю, що можу очікувати від тебе.

​«Оце так новина!» - подумав собі хлопець, насупившись. Махнув рукою та відійшов в сторону, підперши скелю. Олесь вискочив вперед, отримав пістолет та почав крутити перед собою.

​- Не наводь на людей, - пискнула Поліна, показавши на запобіжник, - опускаєш перемикач вниз, цілишся та тиснеш спусковий гачок. Тримай міцно, обома руками. Буде сильна віддача, не випусти зброю на землю, - кинула вдогін, адже рудий хлопець встиг розвернутись в сторону виходу з розлому, - тримай трохи набік, щоб гільза не впала тобі на руку.

​Несподівано, шалений писк зник, що змусило ще більше напружитись. Віктор розставив ноги та прицілився в темряву. Олесь невпевнено порівнявся з інспектором. Ліхтарика освітили простір, побачивши лише голу землю.

​Аж раптом, в промінь світла виповз велетенський щур. Він був розмірами не менше звичайного кота. Червоні оченята забігали, розглядаючи ворога. Зупинився та підперши землю передніми лапами, встав на задні. Не встиг відкрити свою пащу та запищати, як пролунав постріл.