Глава 8

Вийшли до ескалатора та освітили стелю. Вся поверхня була зайнята сплячими кажанами. Віктор жестом наказав мовчати та рушив вперед. Лише Макар у свій час проскочив цю небезпеку без наслідків.

​Без жодного звуку зійшли вниз до торгівельногоцентру. Якомога швидше відійшли від сходів та зітхнули з полегшенням. Підійшли до краю та освітили парк, що був на нижньому рівні.

​Арсеній присвиснув, підтягнувши Поліну до себе. Дівчина ойкнула від різкого руху, але не проронила жодного слова. Не важливо, миша бігає чи літає. Огида підступила до горла, заважаючи навіть дихати.

​Занедбаний парк кардинально змінився. Три роки тому земля була голою з острівцями моху. Деінде стирчали мертві дерева. Зараз же весь парк був вкритий височенними кущами папороті. Лише зруйновані фонтани вказували на те, що багатоповерхівка дійсно провалилась під землю.

​- Звідки ця рослинність? – запитала Міра, глянувши на Олеся, - як це можливо?

​- Папороть росте без сонця, - пояснив рудий хлопець, - в цьому немає нічого особливого. Але питання в тому, що минулого разу рослинності не було. Її хтось заніс чи висадив. Знову таки, папороть любить вологу, хоч й не дуже примхлива.

​- Нам є про що хвилюватись? – запитав Віктор, опустивши зброю, - треба зробити привал. Крім кажанів є якась інша живність?

​- Мають бути коти, - хмикнув Арсеній, глянувши на Міру, - але їх бачила лише Ді, - підняв плечі, згадуючи, - ще можуть бути павуки, але вони мілкі та не страшні. Також, тут водяться людожери, - тихо засміявся, відпускаючи Поліну, - більше нічого не памʼятаю.

​- Будемо розводити вогонь? – запитала дівчина, схопившись за металевий поручень.

​- Ні в якому разі, - всміхнувся Олесь, - є пальник, вода та кава. Чадний газ нам не потрібен. Не вистачало втратити свідомість від нестачі кисню.

​Компанія поволі зійшла сходами до першого рівня торгівельного центру. Арсеній, махаючи ліхтариком, знайшов саме той магазин, з якого вивалився вниз. Розбитої лавки не було видно, адже папороть підіймалась на метр у висоту.

​- Ді розповідала, - мовила Міра, - про дивний сон. Вонаспустилась в парк та побачила сотні пурпурових метеликів. Вони не було загрозою, поки не зʼявились дивні велетенські коти, - показала рукою в сторону дальнього фонтану, - там лежав Арс, який щойно впав з другого рівня. Лежав без тями. А метелики, - розвела руки в сторону, вказуючи на уявних фантастичних комах, - накрили нашого друга.

​- Гарний сон, - відповіла Поліна, тримаючись свого кавалера.

​- Ти права, - всміхнулась сумно Міра, - але коли метелики здійнялись в повітря, лишила за собою не Арса, а скелет, з якого ретельно зʼїли одяг, шкіру та мʼязи.        ​Почувши кінцівку, стажерка вхопилась за Арсенія міцніше та глянула йому в очі. «Вони наче споріднені душі, - всміхнувся про себе Макар, розглядаючи парочку, - тільки зустрілись, а поводяться, наче сотні років разом». Всміхнувся, згадуючи Діану. Їх прогулянки та жарти. Ресторани та пікніки. Вечора в гуртожитку. Час лише удвох. Зітхнув та почав розглядати найстаріші рослини на планеті.

​Дійшли залізних воріт біля зачиненої шахти ліфта та погодили привал. Майже за пʼятнадцять хвилин кожен тримав в руках розкладну пластикову чашку з запашною кавою. Віктор запалив цигарку та закривши очі, відпочивав. Олесь та Міра про щось тихо жартували, шепочучись. Арсеній галантно доглядав за Поліною.

​Деякий час Макар розглядав нову компанію та сумно всміхався. «Практично так само, як це було першого разу» - промайнуло в голові. Замість Діани та Вʼячеслава були Віктор та Поліна. «Навіщо вони пішли з нами? - подумав, насупившись, - інспектору дійсно так важливо знайти дівчину, яку втратив три роки назад?». Хмикнув, зрозумівши, що сам робить те саме.

​Заплющив очі та спробував подрімати. Не зрозуміло скільки часу вони проведуть в проваллі, але він був впевнений, що це місце має чарівну дію. Вони не лише не можуть швидко пересуватись, але й клята багатоповерхівка витягує сили. Ноги та руки боліли, голова гуділа, а дихання постійно збивалось.

​Перед очима виріс туристичний табір. Літо вже закінчилось, але пройшло лише декілька осінніх днів. Не зважаючи на ніч, повітря було теплим, а вітер ніжно лоскотав шкіру на руках. Розкидане по колу каміння, на якому сиділи люди. Посеред високе яскраве багаття, що здіймалось практично до самого неба. А зорі? Їх були сотні тисяч, якщо не мільйони.

​Тріск дров та тиха гра на гітарі. Хлопці та дівчата, що сиділи ближче до гравця, тихо підспівували улюбленупісню. Відчувався спокій та затишок, розслабленість та щастя.

​Макар всміхнувся та обійняв Діану, що сиділа поряд з ним, дивившись на вогонь. Від несподіванки смикнулась, але побачивши теплий погляд хлопця, всміхнулась у відповідь. Нахилилась до нього, обійняла. Так просиділи довго. Він насолоджувався її теплом, запахом та обіймами.

​- Чому це ти став таким ніжним? – спитала Діана, від чого серце почало шалено калатати, - ти наче не бачив мене пару років, - поглянула на нього та потягнулась поцілувати.

​- Я сумував за тобою, - хрипким голосом мовив, відповідаючи на поцілунок.

​- Ми в цьому таборі вже два дні, - тихо засміялась дівчина, торкнувшись його щоки, - ти дивно поводишся. Таке враження наче не бачив мене давно.

​- Не бачив, - лише відповів Макар та припав до її солодких губ.