Глава 1

Мерехтіння лампи зводило з розуму. Макар все частіше заглядав на свій годинник, відраховуючи хвилини, що залишились до кінця робочого дня. Втомленими руками підняв спайку з мінеральною водою. Ще одну. Докинув декілька упаковок газованої солодкої води.

​Закінчивши, випрямився та потягнув спину. В робі було неймовірно жарко, але за правилами маркету, знімати одяг заборонено. Швидко витер спітнілий лоб рукавом. Потягнув візок до залу. На мить заплющив очі, увійшовши в величезне приміщення з яскравим освітленням. Зупинився та зітхнув.

​– Поки був у лікарні, – мовив собі, – скинув кілограм двадцять. Кожен день ходжу в спортзал. Харчування збалансоване. Чому я так втомлююсь? – останні слова майже викрикнув, звернувши до себе увагу покупців.

​Перепросив, опустивши голову та чкурнув до ряду з водою. Зважаючи на пізню годину, людей в магазині було не багато. Маневрувати не потрібно було. Спокійно зробити свою справу та рушити додому. Макар полюбляв останнім часом пройтись вулицями, про щось згадуючи. Взагалі, ввечері завжди спокійніше. Без паніки, страху, метушні. Смачно повечеряти. Змити з себе бруд. Сісти на зручний диван та почитати книгу. Або увімкнути фільм, що сотні раз бачив.

– Ким я став? – спитав себе, – ні вищої освіти, ні друзів, ні дівчини, – серце стисло, при згадці про Діану, – де ти, кохана? Не знаю як, але я маю знайти тебе. Я не вірю в привидів. Я не вірю в провалля, – зітхнув, згадавши своє перебування в психіатричній лікарні, – хоч ти й приходила до мене.

​Махнув головою в сторони, насупивши брови. Згадувати про хворобу завжди було складно. Пройшов рік з моменту виписки. Провели обстеження, задали сотню питань та виписали рецепт на ліки. «Йди собі, хлопче, не повертайся» – згадав слова психотерапевта.

​– Макар – хлопець підскочив від несподіванки, – я скільки раз тобі казала не розмовляти з собою вголос? Говорила? – повна дівчина погрозливо замахала пальцемперед його обличчям, – я знову мала вислуховувати переляканих покупців, що шукають тебе поглядом, –поправила табличку «Адміністратор Світлана», – ще раз! Ти чув мене? Ще раз я почую на тебе скаргу!

​– Я попросив вибачення, – пробубонів у відповідь, – я не можу це контролювати!

​– Не можеш, то працюй в іншому місці, – Світлана махнула рукою та чкурнула далі, – я попередила в останній раз, – почулось з–за ряду голос адміністратора.

​Хлопець заплющив очі та порахував до десяти. Так вчив лікар на терапії. «Не зациклюйся» – подумав, ледь втримавшись сказати вголос. Поглянув на годинник. Лишилось пʼятнадцять хвилин. Задоволено всміхнувся, згадавши, що вдома чекає цікавий корейський серіал.

​Несподівано почув нявкання. Поглянув на край ряду та побачив велетенського кота, що зацікавлено розглядав хлопця. Морду нахилив в бік, махаючи хвостом. Раптом задоволено замуркотів та кинувся в зал, зникнувши з поля зору. «Тваринам не дозволено бути в магазині!» –промайнуло в голові. Макар чкурнув за твариною. Вискочив в зал, але кота не побачив.

​Нахмурившись, повернувся до візка. «Треба перевірити прийом ліків, – подумав перелякано, – не хочу повертатись в це божевілля». Швидко виклав спайки з водою, втиснув в нижній ряд та розвернувся до складу, згадавши проблему з освітленням.

​– Так важко... – обірвав себе, перелякано глянувши по сторонах, – «так важко замінити кляту лампу?» – подумав та зітхнув.

​– Шановні відвідувачі, – пролунав голос зі стелі, –вимушені повідомити Вам, що за десять хвилин магазин закривається. Просимо Вас підійти до каси для розрахунку. Бажаємо Вам гарного настрою та тихої ночі!

​Повільно зайшовши до складу, Макар поставив візок біля стіни та рушив до роздягальні. Почувши галас, закотив очі та зціпив зуби.

​– Ти б бачив її дупу, – крикнув один з пекарів, махаючи кофтою, – я заціпенів, розглядаючи ту красу. Але вона розвертається, бачить мене й питає, – засміявся, витираючи сльози, – як Вам сьогодні булки? Я очима хлопаю й не розумію про які саме булки вона питає.

​– Треба було відповісти, що її булки сьогодні дуже гарячі, – підхопив сміх інший пекар, – слухай, Слава, ти одного разу таки не втримаєшся та ляпнеш зайвого. Отримаєш по обличчю сумочкою, – хлопець схопився за живіт та впав на лавку, обливаючись сльозами.

​Від імені «Слава» Макар одразу напружився. Стиснувши кулаки, тихо зашипів. Не можливо викинути з голови те, що відбулось три роки тому. Провалля. Друзі. Діана. Людожер Вʼячеслав.

​– Макар, друже! – заволав той самий Слава, – ти вже закінчив? Ми з Семеном йдемо в паб. Випʼємо декілька келихів чогось міцного. Йдемо з нами? – похлопав хлопця по плечу, – працюєш вже місяць, а ми так про тебе нічого й не знаємо. Чи тобі диньки подобаються, чи вишеньки? Які булки полюбляєш? – пекарі вибухнули сміхом, почервонівши наче раки.

​ – Сьогодні не можу, – ледь всміхнувся Макар, – я маю закінчити лікування. Лікар не дозволяє пити, – хлопці одразу замовкли та стали серйозними, – нічого страшного. Просто серце трохи полікувати треба.

​– Але ти обовʼязково маєш виставитись за нову роботу, домовились? – всміхнувся Семен, – не викрутишся.

​Макар погодився, махнувши головою. Швидко перевдягнувся та потиснув руки хлопцям. Побажав гарно посидіти та вийшов з магазину. На порозі зупинився та закрив очі. Вдихнув свіже нічне повітря, всміхнувшись. На відкритому просторі відчуття впевненості наповнювало його, надавало сил.