Провал

– Ви провалили це завдання, агенте. І ми змушені на певний час відсторонити Вас від польової роботи та відкликати Ваші допуски.

– На певний час?

– Офіційно це на період розслідування, але… Буду з Вами відвертим – не думаю, що Вам дозволять повернутися до роботи.

– Але ж це несправедливо!

– Не справедливо? Не справедливо?!.. Ви зірвали найважливішу місію. На Вашу підготовку та впровадження були витрачені десятки років і величезні ресурси. Нам довелося пожертвувати багатьма талановитими агентами задля успіху цієї операції. І що? Ви злили все, перекресливши всі наші зусилля. І все через якусь… місцеву жінку?..

– Гей! Вона тут узагалі ні до чого!

– Кого Ви намагаєтесь зараз обдурити, агенте? Нас чи себе? Ми читали Ваші звіти, ми за Вами стежили. Майте хоч краплю самоповаги, щоб не брехати, виправдовуючи свій провал. Тим більше, що Ви все ще під присягою.

– Але вона справді не винна в тому, що сталося. Це безглуздий збіг обставин. Усе йшло за планом, коли…

– У нашій справі немає місця випадковостям, агенте! Ви повинні були все передбачити. Все! У Вашому розпорядженні була вся потужність аналітичної служби Агентства. І знаєте що? Я говорив, що Ви були не готові до цього завдання. Я голосував проти Вашої кандидатури. Якби Ви не були протеже Директора, Комісія не допустила б Вас до цієї роботи. Ви хоч розумієте, що було на кону? Ставки надто високі, щоб мати право на помилку.

– Це я розумію.

– Розумієте? Серйозно? А знаєте, скільки часу мине, поки ми зможемо впровадити замість Вас іншого агента? Скільки втрачених можливостей? І це якщо буде не надто пізно.

– Але це була підстава! Мене взяли за помилковим звинуваченням. І вони не знають правди, я не розколовся навіть під тортурами.

– Пфффф... Ви й без тортур злили занадто багато цінної інформації.

– Слухайте! Адже я діяв в інтересах операції, з огляду на тактичну необхідність. І мені шкода, що все сталося саме так…

– Вам шкода? Жалістю Ви вже нікому не допоможете, агенте. Місію провалено. Безповоротно. До речі, Ваше досьє передано у відділ внутрішніх розслідувань. У них до Вас багато питань. Ви порушили протоколи безпеки та допустили серйозний витік секретної інформації. Крім того, Вам буде пред’явлено обвинувачення у зловживанні засобами та ресурсами Агентства.

– Я використав лише те, що було необхідно для успішного виконання завдання.

– І як? Успішно?

– Мене ображає Ваше цинічне цькування! Ми завжди знали, що існувала ймовірність провалу. Це була занадто складна місія для одного агента під прикриттям, і я із самого початку просив виділити мені людей. З хорошою командою ми могли б упоратись. А що замість цього? Мені веліли обережно вербувати місцевих. Ненавчених місцевих. Чого ви чекали? Звичайно, це збільшує ймовірність проколів!

– Залиште свої виправдання для Комісії, агенте. Вони Вам ще знадобляться. Або скаржтеся психологу, якщо Вам буде легше від того, що поплачете в жилетку.

– Психологу?

– О, так, я ще не згадав про це. Вам доведеться пройти курс психотерапії. В теорії, рішення психолога про Вашу готовність до подальшої польової роботи буде взято Комісією до уваги. Але я не думаю, що Вас допустять.

– Чому?

– Самі поміркуйте. Численні порушення, висунуті проти Вас обвинувачення в недбальстві та корупції, провал найважливішого завдання… Крім того, те, через що Ви там пройшли, рідко залишається без наслідків для психіки. Вас зрадили завербовані Вами агенти. Вас довго утримували в полоні, жорстоко катували, намагалися зламати Вас, намагалися вбити.

– Я в порядку.

– Сумніваюсь. Але вирішувати не мені, а психологу. Думаю, Вам припишуть кілька місяців щоденної терапії. Напевно, чисто по-людськи, я мушу Вас пожаліти після всього пережитого. Але... скажу відверто. Ми з великими зусиллями змогли Вас звідти евакуювати, коли почалася реальна «заваруха». І якби рішення було за мною, то я не став би витрачати на це ресурси Агентства та ризикувати іншими нашими працівниками.

– Ну дякую.

– А чого Ви чекали? Для мене Ви – ганьба для Агентства. Раніше на такі завдання посилали добре підготовлених спеціалістів, а не якихось шмаркачів.

– Обережніше, Ви переходите межі.

– Тільки не вдавайте із себе крутого, агенте. Там, під час місії, Ви дозволили ворожим військовим схопити себе беззбройним. Вас заскочили зненацька, взяли без опору.

– У мене не було вибору. Інакше могли постраждати завербовані мною агенти.

– І що? Втрати неминучі. Без цього не обійтись.

– Аби це була не місцева агентура, а наші люди, Ви стверджували б те саме? Ось бачите? Це чванлива зарозумілість та подвійні стандарти...

– Досить, агенте! Не забувайтесь!

– Я подам офіційну скаргу в Комісію, це неприпустима поведінка.

– Та подавайте все, що Вам заманеться. Далі. Під час розслідування Ви перебуватимете на базі Агентства. Вам заборонено залишати територію бази. Заборонено вступати в контакт з учасниками операції та завербованими Вами агентами.