Операція "Лазар"

Головна наукова лабораторія крейсера «Протус» на рівні нуль один нагадувала зараз вулик, де повітря було густим від нервової напруги, статичної електрики та стійкого запаху міцної кави. Світло основних ламп було приглушене до мінімуму, щоб не відсвічувати на десятках голографічних екранів, які заповнювали простір.
Їх було п'ятеро. Нейтон Тейлс, Дженін, Родні Калфрі та двоє молодих, але надзвичайно талановитих криптографів — Стівен і Клер. Вони сиділи за складеними в коло терміналами, утворюючи своєрідний аналітичний штаб місії. На великому голографічному екрані перед ними програма-компілятор безперервно випльовувала нові й нові блоки перекладеного тексту. Вони щойно почали вчитуватися в кожен окремий фрагмент, намагаючись скласти з цих хаотичних, вирваних із контексту шматків єдину мозаїку історії мертвого світу.
Раптом двері з тихим шипінням роз'їхалися, і до лабораторії зайшли Агата Ройс та Тайлер Вайлс. Тайлер виглядав так, ніби йому було фізично боляче сидіти без діла на містку чи в каюті, а Агата, навпаки, випромінювала спокійну професійну цілеспрямованість.
— Якщо я просиджу біля тих радарів ще хоч хвилину, дивлячись на порожній космос і чекаючи, поки звідти знову вивалиться якась ворожа армада, я почну розмовляти з навігаційною панеллю, — з порога заявив Тайлер, підходячи до столу і потираючи очі. — Скарлет відпустила мене. Сказала, що я буду кориснішим тут, якщо в мене ще залишилися клепки в голові, здатні аналізувати текст.
— А я прийшла, бо мені потрібно знати, з чим я маю справу з медичної та біологічної точки зору, — Агата стала поруч із кріслом Родні, схрестивши руки на грудях. — Якщо ми все ще крутимо в голові ту ідею Дженін, я маю прочитати хоч щось схоже на їхню медичну історію.
Нейтон підняв втомлений погляд від свого планшета і мовчки кивнув на вільні термінали.
— Беріть планшети і підключайтеся до загальної локальної мережі. Нам критично потрібні люди. Тексту занадто багато, він іде суцільним потоком, а часу в нас немає. Ми повинні знайти якомога більше інформації про те, що саме знищило їхню планету і як вони з цим боролися.
Тайлер здригнувся, згадуючи недавні події на орбіті.
— Той літаючий гострий корабель... Цей їхній «спис». Я досі бачу його, коли заплющую очі, — тихо сказав пілот, сідаючи за вільний стіл і підсуваючи до себе сенсорний екран.
— Саме тому ми всі зараз читаємо, Вайлс, — спокійно, але дуже твердо обірвав його Нейтон. — Відкиньте емоції. Забудьте про страх. Шукайте ключові слова: зброя, оборона, тактика, походження ворога. Кожен бере свій фрагмент із загальної черги. Починаємо.
Тайлер глибоко вдихнув, авторизувався в системі і відкрив перший-ліпший масив даних, який компілятор щойно переклав із фрактального коду. Спочатку він читав про себе. Його очі швидко бігали по зелених рядках на чорному тлі екрана.
Спершу він просто намагався вловити суть, не звертаючи уваги на дрібні неточності машинного перекладу чи відсутність правильного синтаксису. Але чим далі він читав, тим більше змінювався вираз його обличчя. Очі розширилися, зіниці звузилися, а спина рефлекторно відірвалася від зручної спинки крісла. Текст, який йому випадково дістався, не був просто сухим технічним звітом про стан генераторів. Це був фінальний літопис. Це був некролог цілого світу.
Тайлер перестав читати і різко підняв голову. У лабораторії стояла робоча тиша, переривана лише швидким клацанням клавіатур.
— Гей... — голос пілота пролунав хрипко, ніби йому раптом перехопило горло. Ніхто не звернув уваги, всі були глибоко занурені у свої екрани. — Командире. Докторе Калфрі.
— Що там, Тайлере? Знайшов меню їхньої підземної їдальні? — не відриваючись від розрахунків, пробурмотів Родні, поправляючи окуляри на носі.
— Ні. Я знайшов те, як усе закінчилося, — Тайлер облизав пересохлі губи і розвернув свій планшет так, щоб усі присутні могли бачити його екран. — Вам усім треба це почути. Я... я зараз прочитаю це вголос.
Почувши тон свого пілота — тон людини, яка щойно зазирнула в прірву — Нейтон миттєво відклав пристрій. Дженін, Стівен, Клер і Агата також повернулися до нього, відірвавшись від роботи. Зрозумівши, що Тайлер знайшов щось фундаментальне, Нейтон натиснув кнопку комунікатора на столі.
— Скарлет. Це Тейлс. Негайно зайдіть до головної лабораторії. Тайлер щойно знайшов ключовий історичний фрагмент.
За дві хвилини масивні автоматичні двері роз'їхалися, і Скарлет Йорнсон швидким, стурбованим кроком увійшла до кімнати. Вона мовчки підійшла до центрального столу, обвела поглядом напружені обличчя команди і кивнула Тайлеру, даючи дозвіл починати. Тайлер прочистив горло, подивився на свій екран і почав читати. Його голос звучав незвично серйозно, глухо і розмірено:
> *«Наша цивілізація знаходиться на межі абсолютної смерті. Ядро нашої планети майже згасло. Нам більше ніде брати енергію для повноцінного живлення захисних споруд та куполів. Усі генератори переведені в стан мінімального, критичного споживання. Технологічний прорив нашого народу, наша нестримна жага до прогресу вичерпали всю енергію та ресурси цієї планети до самого дна. Ми випили свій дім. У нас не залишилося іншого вибору, як знайти нову домівку...»*
> 
Тайлер зупинився на секунду, піднявши очі. У лабораторії зависла важка мовчанка.
— Вони самі знищили свою планету ще до початку війни, — прошепотіла Дженін, з жахом дивлячись на екран. — Вони настільки швидко і безконтрольно розвивалися, що просто викачали власне ядро. Без гарячого ядра немає магнітного поля. Ось чому там така жахлива, мертва атмосфера. Вони вбили екологію.
— Класична, хрестоматійна помилка надцивілізації, — похмуро кивнув Родні Калфрі, знімаючи окуляри і протираючи їх. — Вони переросли власний дім. Ресурсний колапс. Читайте далі, Тайлере. Що вони зробили, щоб врятуватися?
Тайлер опустив очі на текст.
> *«...Ми зібрали останні ресурси і побудували передовий крейсер АРК03 для дослідження глибокого космосу та маніпуляцій з темною матерією. Ми відправили нашу найкращу експедицію в темряву, щоб знайти новий світ для переселення. Але замість порятунку... з'явилися вони».*
> 
— АРК03, — тихо промовила Скарлет, схрестивши руки на грудях. — Ковчег. Вони справді хотіли врятуватися. Вони шукали вихід.
— «З'явилися вони», — повторив Нейтон, і його голос став сталевим, набуваючи командирських ноток. Він сперся кулаками об стіл, нахиляючись уперед. — Тайлере. Хто це — вони? Як вони прибули? Там є детальний опис ворога?
Тайлер пробіг очима по наступних рядках, швидко скануючи текст, і продовжив читати:
> *«Спочатку це були невеличкі групи. Вони виходили з гіперпростору на дальніх кордонах нашої системи. Ми вважали їх місцевими просторовими аномаліями або розвідувальними зондами. Потім їх ставало більше. Наші науковці були абсолютно впевнені, що крейсер АРК03 неможливо було захопити або знищити — його двигуни черпали енергію з самого космосу, з навколишньої темної матерії. Він був невразливим. Але він не повернувся. Сигнал зник. А замість нього в нашу систему прийшла навала».*
> 
— Черпав енергію з космосу... з темної матерії... — очі Родні ледве не вилізли на лоба. Вчений ледь не підстрибнув на місці, його руки затремтіли. — Ви хоч розумієте, що це за технологія?! Це майже вічний двигун! Це порушення закону збереження енергії в тому вигляді, в якому ми його знаємо!
— Але навіть такий досконалий корабель їм не допоміг, Родні, — холодно і прагматично зауважила Агата. — Їхній найкращий ковчег просто зник безвісти. Ворог його знищив або поглинув. Читай далі, Вайлс. Як саме вони нападали? Яка в них тактика?
Тайлер глибоко вдихнув, перегортаючи сторінку на планшеті.
> *«Нам довелося терміново будувати величезні стазис-камери глибоко під землею, щоб хоч хтось зміг пережити навалу цих невідомих загарбників. Їх ставало все більше і більше. Ми відбивали атаку за атакою на орбіті, але через згасання ядра нашої планети наша лазерна зброя працювала лише на десять відсотків від своєї номінальної потужності. Загарбники виходили з гіперпростору звичайними стрибками, але їхня кількість порушувала будь-яку логіку ведення війни. Кожного разу, з кожною новою хвилею їхня армада ставала вдвічі, втричі більшою. Вони бралися ніби з нізвідки. Наші аналітики припустили, що їх просто безперервно клонують на якихось гігантських автоматизованих верфях глибоко в космосі. Вони не закінчувалися. Їх було неможливо перебити».*
> 
— Ось воно, — сказав Нейтон, різко випростовуючись. — Ніякої магії. Ніяких телепортацій з паралельних вимірів. Звичайнісінькі гіперстрибки, як у нас чи у того "списа", що ми бачили сьогодні. Але їхня сила — в нескінченних ресурсах. Вони просто задавили їх масою. Якщо ти воюєш із ворогом, який може за день побудувати тисячу нових кораблів і наповнити їх клонами, ти апріорі приречений. Навіть із найкращою лазерною зброєю у всесвіті в тебе просто закінчаться снаряди і потужність швидше, ніж у них закінчаться цілі для знищення.
— Клонована армада, — Скарлет задумливо і болісно потерла перенісся. — Це ідеальна, безжальна машина для зачистки цілих секторів. Вони не цінують життя своїх солдатів. Їм байдуже на втрати.
— Дочитай фінал, Тайлере, — тихо попросила Дженін. Вона сиділа, обхопивши себе руками, ніби їй було холодно. — Чим усе це закінчилося? Як саме вони опинилися в тих капсулах?
Пілот кивнув. Його руки ледь помітно тремтіли. Він читав текст так, ніби сам бачив той неминучий апокаліпсис з вікна командного бункера.
> *«Наш правитель зрозумів, що війну остаточно програно. Він дав наказ усім, хто ще міг пересуватися, негайно спуститися в підземелля та лягти в стазис-камери. Остання навала була жахливою. Їх була нескінченна кількість. Небо стало чорним від їхніх кораблів. Коли вони зрозуміли, що наші енергетичні щити ще тримаються з останніх сил, вони змінили тактику. Вони прийняли рішення камікадзе. Тисячі їхніх малих кораблів просто падали на шаленій швидкості прямо на наші куполи, розбиваючись об них, виснажуючи наші генератори своєю масою. Ми перевели всю залишкову потужність планети на щити та зняли абсолютно всі запобіжники з лазерної зброї. Ми знали, що це спровокує катастрофічне перенавантаження і повне знищення поверхні нашої планети. Ми перевели зброю в автоматичний режим безперервної стрільби. Усі, хто вцілів, пішли до стазис-капсул і зачинили двері. Зброя вибухнула, спаливши атмосферу і їхній флот. Ми поховали себе, щоб вижити. Кінець запису».*
> 
Тайлер поклав планшет на стіл лицьовим боком донизу. Більше слів не було потрібно.
У лабораторії запанувала крижана, важка тиша. Усі намагалися перетравити масштаб трагедії, яка розгорнулася на цій сірій планеті сотні років тому.
— Вони здійснили самогубство власного світу, — тихо сказала Скарлет, не відриваючи погляду від вимкненого екрана планшета. — Вони навмисно перевантажили свої гармати, щоб створити глобальний вогняний шторм. Вони спалили власну атмосферу, щоб знищити флот загарбників, який висів над ними. А потім лягли спати в токсичному, радіоактивному попелі.
— Ось чому там не залишилося ніякої зброї, Нейтоне, — Родні зняв окуляри і почав нервово протирати їх краєм піджака. Його наукові мрії розбивалися об жорстоку реальність. — У записах чітко сказано: зброя була перенавантажена і вибухнула. Вони самі спалили свою оборону. Те, що ми бачили на поверхні — це лише залишки цивільних секторів, які встояли. Шукати там робочі лазерні гармати — це як шукати вцілілу кришталеву вазу в епіцентрі ядерного вибуху. Там нічого немає. Тільки шлак.
Нейтон Тейлс довго мовчав. Він був досвідченим військовим, він бачив жахливі, жорстокі речі під час своїх кампаній, але масштаб цієї відчайдушної тактики вражав навіть його загартований розум.
— Зрозуміло, — нарешті заговорив командир. Його голос був твердим, повністю позбавленим сентиментів. — Фізично зброї немає. Але креслення? Технічна документація? Схеми їхніх щитів? Вони мали зберегти свої знання на серверах. Ми не можемо літати цією галактикою беззахисними, якщо знаємо, що десь там блукає нескінченна клонована армада. Можливо, в цій базі даних є технічні специфікації, які Родні зможе адаптувати для кінетичних бар'єрів «Протуса».
— Ми продовжуємо читати, — погодилася Скарлет, подивившись на команду. — Нам треба максимально швидко розібрати весь текст. Кожен файл, кожну інструкцію. Ми повинні знати про них усе. Ми маємо знайти ці креслення.
Дженін, яка весь цей час нервово перебирала пальцями, раптом випросталася і підійшла ближче до Нейтона та Скарлет. Її очі лихоманково блищали. Вона була страшенно втомленою, але її розум працював на повну потужність, шукаючи вихід із ситуації, яка здавалася безвихідною.
— Керівнику Йорнсон, командире, — почала вона, і її голос пролунав напрочуд рівно і голосно. — Читати ці тексти — це правильно. Але компілятор перекладає повільно, і технічний контекст часто втрачається через різницю в мовних структурах. Нам потрібні тижні, можливо, місяці, щоб знайти хоч якісь робочі технічні креслення. А часу в нас немає. Ті кораблі можуть повернутися будь-якої миті.
Вона глибоко вдихнула, збираючись з духом, і подивилася прямо в очі Скарлет.
— Скарлет. Я вже пропонувала це раніше. І я знову повертаюся до своєї пропозиції. Тієї, яку ви відхилили минулого разу через ризики. Але тепер ми знаємо, що зброї на планеті немає. У нас немає вибору. Ми повинні негайно перевезти одну зі стазис-капсул сюди, на борт «Протуса». Ми маємо розбудити когось із них.
У лабораторії знову запанувала тиша, але цього разу вона була наповнена очікуванням.
Тайлер зітхнув, відкидаючись на спинку крісла.
— Дженін, я завжди знав, що ти трохи божевільна в науковому плані, але це все ще звучить як дуже поганий план. Притягнути сюди інопланетянина?
— Це не інопланетяни, Тайлере! Це люди! — Дженін не відступала. — Наш перекладач базується на їхніх константах. Якщо ми інтегруємо цей алгоритм у голосовий синтезатор, ми зможемо розуміти одне одного! Нам не потрібно буде ламати голову над кресленнями і мертвими текстами, втрачаючи дорогоцінний час — ми дізнаємося все з перших вуст. Ми просто запитаємо в цієї людини, як працювала їхня зброя і як захиститися від армади! Він сам нам усе розкаже!
Родні Калфрі підтримав її, ледь не підстрибуючи від нетерпіння.
— Вона абсолютно права, Скарлет! Це унікальний, єдиний шанс! Анатомія ідентична нашій. Стазис-модулі автономні, ми можемо транспортувати капсулу на шатлі без відключення живлення!
Скарлет Йорнсон стояла нерухомо. Її обличчя залишалося маскою холодного сумніву. Вона чудово бачила всі ризики цієї витівки. Минулого разу вона сказала, що їй треба подумати. Що це може налякати ту людину. Що організм може не витримати.
Але тепер ситуація докорінно змінилася. Фізичної зброї на планеті не було. Майлз винайшов гіперстрибок на коліні і міг привернути увагу Руйнівників. У них просто не залишилося часу на повільне академічне розшифрування стародавніх текстів. Їм потрібен був живий інструктор. Живий носій знань.
Скарлет повільно обвела поглядом присутніх. Вона подивилася на Агату, яка стримано кивнула, підтверджуючи свою готовність розгорнути реанімацію. Вона подивилася на Нейтона, який стояв із напруженими плечима, готовий виконати будь-який наказ для захисту свого екіпажу.
Скарлет глибоко видихнула.
— Ризики колосальні. Медичні, психологічні, безпекові. Але ви маєте рацію, Дженін. Читати їхні мертві тексти — це занадто довго. Нам потрібні відповіді зараз.
Керівник місії випросталася, і її голос залунав із тією самою сталевою командирською впевненістю.
— Я погоджуюся. Ми забираємо капсулу.
У лабораторії пролунав колективний, хоч і стриманий, зітх полегшення.
— Агато, — Скарлет повернулася до головного лікаря. — Готуйте медичний бокс максимальної ізоляції. Найкраще обладнання. Дженін, Родні — налаштуйте ваш перекладач на двосторонній голосовий зв'язок і підготуйте список першочергових запитань.
Потім вона подивилася на командира військової частини.
— Майоре Тейлс. Беріть свій шатл. Виберіть одну капсулу... ту, чиї життєві показники здадуться вам найстабільнішими. Забезпечте повну безпеку під час транспортування. І привезіть її сюди.
— Виконуватиму, керівнику Йорнсон! — Нейтон чітко відсалютував. У його очах спалахнув вогонь дії.
— Починаємо операцію "Лазар", — жорстко підсумувала Скарлет. — Зробіть усе ідеально. Від цього залежить виживання всього "Протуса".