Поганий чи хороший?

Тиша на командному містку «Протуса» була настільки густою, що здавалася матеріальною. Усі погляди були прикуті до екрана, де в чорноті космосу завис пошматований, але функціонуючий шатл. Відкритий канал зв'язку ледь помітно шипів статикою. Майлз не переривав з'єднання. Він чекав. Чекав на їхню реакцію, насолоджуючись своїм тріумфом.
​Нейтон Тейлс стояв біля центрального мікрофона. Його дихання було рівним, хоча всередині вирував ураган із гніву та усвідомлення власної безпорадності. Ця істота, яку він колись сам привіз на борт, тепер тримала їх у напрузі, керуючи людським кораблем за допомогою сили думки на астрономічній відстані.
​— Твоя поява тут — це не просто демонстрація сили, Майлзе, — голос Нейтона пролунав жорстко, розрізаючи тишу. — Ти прийшов похизуватися. Але що далі? Одного шатла недостатньо для флоту.
​З динаміків знову почувся той самий м'який, синтезований голос, позбавлений людських обертонів, але сповнений жахливої впевненості:
— Ти мислиш надто вузькими категоріями, мій друже. Одинадцять.
​— Що «одинадцять»? — насупився Нейтон.
​— Одинадцять поселень, — повільно, ніби смакуючи кожне слово, відповів інопланетянин. — Ще місяць тому мій народ був розірваний на десятки ворогуючих фракцій. Ми вбивали одне одного за ресурси в темряві нашої планети. Але тепер... тепер я об'єднав одинадцять найбільших поселень. Вони всі працюють разом. Сотні тисяч моїх братів. У нас єдина мета, єдина воля і... ваші технології. Ми не просто будуємо один корабель, Нейтоне. Ми створюємо інфраструктуру. Ми дуже близькі до того моменту, коли наш власний космічний флот підніметься з поверхні.
​Марк Бергер, начальник безпеки, голосно і брудно вилаявся крізь зуби, вдаривши кулаком по металевій стійці. Скарлет Йорнсон закрила очі, намагаючись вгамувати головний біль. Їхні найгірші кошмари ставали реальністю з неймовірною швидкістю.
​Нейтон нахилився ближче до мікрофона. Його голос став крижаним.
— Якщо ти думаєш, що ми просто стоятимемо осторонь і дивитимемося, як ви озброюєтеся, ти помиляєшся. Я зроблю все можливе, щоб зупинити ваш прорив, Майлзе. Якщо знадобиться, ми повернемося на Землю, приведемо сюди військовий флот і випалимо ваші заводи дощенту. Ми не дозволимо вам вийти з цієї системи і захоплювати інші світи. Ви надто небезпечні.
​Кілька секунд в ефірі було тихо. А потім пролунав сміх. Це не був лиходійський регіт із дешевих фільмів. Це був тихий, філософський смішок істоти, яка щиро дивувалася примітивності співрозмовника.
​— Зупинити нас? Військовий флот? — Майлз зітхнув, і в цьому синтетичному звуці прозвучала майже людська втома. — Скажи мені, Нейтоне... Я поганий чи хороший?
​Запитання застало командира зненацька.
— Що ти несеш? — огрикнувся він.
​— Я запитую тебе: хто вирішує, чим є зло? — голос Майлза став глибоким, лунаючи на всьому містку. — Кому належить право цього суду? Чи може людина, така як ти, судити іншу розумну істоту, навіть не знаючи її історії, її болю, її мотивів... але все ж апріорі вважати її поганою? Ви прилетіли в нашу систему. Ви висадилися на нашу планету. Ви принесли свої технології, а тепер погрожуєте випалити мій дім, бо я хочу для свого народу того ж, що ви маєте для свого. Виживання та розвитку.
​— Ти маніпулятор і вбивця, — різко відрізав Нейтон. — Ти заліз у мізки мого екіпажу. Через твій вірус загинув генерал Барнс і ще шістнадцять хороших людей! Ти точно не хороший, якщо твоя мета — створювати зброю і завойовувати інших.
​— Я не завойовник, Нейтоне, — абсолютно спокійно, без краплі гніву відповів Майлз. — Я — дослідник. Точнісінько такий самий, як і ви. Я не завойовую розрізнені народи своєї планети — я об'єдную їх. Я даю їм спільну мету, витягую їх із темряви невігластва. А щодо космосу...
​Голос інопланетянина став ще тишим, перетворившись на зловісний шепіт:
— У мене зовсім немає планів когось знищувати або підкорювати. Ні вас, ні інші цивілізації. Я шукаю відповіді на питання про те, хто ми є. Я шукаю Творців. І я їх знайду. З вашою допомогою чи без неї.
​Нейтон відкрив рот, щоб відповісти, щоб сказати йому, що вони вже знайшли Творців, але не встиг вимовити й звуку.
​На екрані зовнішнього огляду пошматований шатл «Вектор» раптом смикнувся. Його пошкоджені маневрові двигуни спалахнули сліпучо-білим світлом, якого земні технології в такому стані просто не могли видати. Корабель різко, порушуючи всі закони інерції, розвернувся на сто вісімдесят градусів.
​— Райзак! Що він робить?! — крикнула Скарлет.
​— Зафіксовано колосальний стрибок енергії в ядрі об'єкта! — в паніці закричав оператор. — Енергія перевищує номінальну потужність шатла в чотириста разів! Його реактор має вибухнути!
​Але шатл не вибухнув. Замість цього він почав віддалятися від «Протуса» з неймовірною, неможливою швидкістю. Простір попереду маленького корабля раптом почав спотворюватися. Зорі розтягнулися в довгі сяючі лінії, а темрява космосу ніби розірвалася зсередини, утворюючи вирвану воронку з фіолетового та чорного світла.
​— Це... це гравітаційна сингулярність! — Родні Калфрі, який невідомо як опинився на містку, притиснув руки до скла своїх окулярів, його очі ледве не вилазили з орбіт.
​Шатл Майлза на шаленій швидкості пірнув прямо в центр цієї воронки. Спалах — і штучний тунель миттєво схлопнувся, не залишивши після себе нічого, окрім звичайної порожнечі космосу.
​На містку запанувала абсолютна, шокована тиша. Усі дивилися на порожній екран.
​— Райзак... — хрипко покликав Нейтон. — Де він?
​— Об'єкт зник із радарів, сер, — голос оператора тремтів. — Жодного сліду. Ні іонного, ні магнітного. Він просто... зник.
​— Це неможливо! — закричав Родні, його твідовий піджак аж підскочив від різкого руху. Вчений схопився за голову. — Це фізично неможливо! Шатл класу «Вектор» — це атмосферно-орбітальний транспорт! У нього немає гіперприводу! У нього немає квантового ядра для проколу простору! Як він зміг відчинити тунель гіперпростору?! Він щойно порушив усі відомі закони астрофізики!
​Скарлет Йорнсон повільно обернулася до вченого. Її обличчя було блідим як крейда, але розум уже склав пазл.
— Він не порушував закони фізики, Родні. Він їх удосконалив, — тихо сказала керівник місії. Вона обвела поглядом присутніх. — Згадайте. Коли він заразив нас вірусом... коли він був у наших головах як Харві. Він був скрізь. Він був у машинному відділенні разом із Девідсоном. Він мав доступ до навігаційних систем Родні. Він зчитав усі дані з наших мізків. Він не просто вкрав креслення двигунів. Він повністю розібрався в самій концепції гіперстрибків і... очевидно, зміг масштабувати її до розмірів звичайного плазмового реактора шатла.
​— Тобто ця сліпа потвора, яка ще місяць тому жила в кам'яному віці, щойно перевершила всю земну науку? — Тайлер Вайлс стояв біля тактичного столу, його обличчя виражало суміш страху і професійної пілотської поваги.
​— Саме так, Тайлере, — похмуро констатував Нейтон.
​У цей момент двері командного містка з тихим шипінням роз'їхалися. На порозі стояла Дженін. Вона виглядала трохи краще, ніж кілька годин тому — сон у каюті Нейтона пішов їй на користь, але волосся все ще було розпатланим, а на обличчі читалася розгубленість.
​Вона зайшла всередину і зупинилася, переводячи погляд з блідого Родні на напруженого Нейтона і шоковану Скарлет.
— Вибачте... я спала, а потім почула сирени, — невпевнено сказала Дженін, стискаючи в руках свій планшет. — Я подивилася на вас і... ви всі виглядаєте так, ніби щойно побачили кінець світу. Що я пропустила?
​Нейтон важко видихнув і підійшов до неї. Між ними не було жодної романтики — лише глибока повага і професійна довіра, як між братом і сестрою по зброї.
— Ти пропустила демонстрацію сили, Дженін, — сказав він, обережно беручи її за лікоть і розвертаючи до виходу. — Ходімо до лабораторії. Родні, ви теж ідіть з нами. Нам потрібні результати тієї програми-перекладача зараз більше, ніж будь-коли.
​Скарлет кивнула їм услід.
— Працюйте. Я залишаюся тут із Бергером. Нам треба переглянути протоколи безпеки з урахуванням того, що ворог тепер може стрибати в гіперпростір.
​Нейтон, Дженін і Родні вийшли в коридор. Дорогою до рівня нуль один командир у деталях розповів науковій співробітниці про все, що сталося. Про пошматований шатл, про дистанційне нейро-управління і про той неможливий стрибок у штучну сингулярність.