Розділ 3

Усередині будівля виявилася значно просторішою, ніж здавалося зовні. Жодних окремих кімнат — один великий зал із високою стелею, потемнілими від диму балками й грубими дерев’яними стінами. Посередині стояв довгий стіл, складений із кількох масивних стовбурів, стягнутих між собою мотузками й ременями. Поряд горіло велике багаття, від якого по всьому приміщенню розходилися жар і запах диму, а сам дим густим стовпом підіймався до отвору в даху. У дальньому кінці залу стояло щось на кшталт трону — важке дерев’яне крісло з високою спинкою. На ньому сидів, судячи з усього, місцевий вождь. На голові в нього красувався своєрідний вінець із листя та пір’я, прикрашений кістяними пластинами, камінням і якимись блискучими дрібничками. Навіть без Помічника було зрозуміло, хто тут головний: одяг у нього був значно якіснішим, ніж у решти, шкіра краще вичинена, на шиї висіло кілька важких прикрас, а руки вкривали браслети. Він саме сперечався з кількома чоловіками зі списами, а поруч із ними стирчав ще один персонаж, який одразу притягнув мою увагу. Старий був увесь обвішаний амулетами, кістками, намистом і якимись висушеними шматочками невідомо чого. На голові він носив шкуру дивної тварини, морда якої звисала йому на лоб. Це точно був не тигр — щось середнє між вовком і пантерою, тільки з надто довгими іклами й дивними кістяними наростами біля очей. Дід кричав голосніше за всіх, розмахував руками й час від часу так сердито тупав ногою, що я ледь стримував посмішку. Схоже, місцевий шаман.

Ми з Наарлою стали трохи осторонь, але компанія біля трону навіть не звернула на нас уваги. Кілька хвилин вони продовжували щось гаряче обговорювати, перебиваючи один одного, причому особливо старався дід. З усього його вигляду було зрозуміло, що він або дуже важлива людина, або просто дуже любить слухати власний голос. Зрештою Наарлі це набридло, і вона раптом голосно щось крикнула. Усі одразу замовкли й повернули голови до нас. Вождь кілька секунд мовчки дивився спочатку на неї, потім на мене. Погляд у нього був важкий, оцінюючий, наче він намагався вирішити, що за дивину Наарла притягла до його села. Потім він недбало махнув рукою чоловікам зі списами. Ті швидко закінчили розмову й рушили до виходу, дорогою раз у раз озираючись на мене. Я проводив їх поглядом, а Наарла вже почала щось швидко пояснювати вождю, активно жестикулюючи й постійно показуючи то на мене, то кудись у бік джунглів. Старий шаман слухав її недовго. За кілька секунд він розреготався, переводячи погляд із Наарли на мене, наче щойно почув найкращий жарт у своєму житті. Наарла миттєво спалахнула. Її голос став різкішим, рухи — жорсткішими, вона щось сердито вигукнула шаманові у відповідь, а той лише ширше посміхнувся. Судячи з усього, ці двоє любили одне одного приблизно так само, як я любив свого Помічника після чергового «доступ відхилено». За кілька секунд Наарла різко обернулася, схопила мене за край футболки й потягнула до виходу. 

— Та йду я, йду... — пробурмотів я, намагаючись не перечепитися.

Уже біля дверей вона зупинилася, ще раз обернулася до вождя й шамана та кинула їм кілька коротких фраз. За інтонацією можна було впевнено сказати одне: гарного вечора вона їм точно не бажала. Потім глянула на мене так сердито, ніби винен у всій цій сварці був саме я, гордо задерла підборіддя й швидким кроком вийшла назовні. Я на мить затримався, переводячи погляд із неї на задоволеного шамана.

Ну чудово. Я тут менше двох діб, а мене вже, схоже, втягнули в місцеві розбірки. Зітхнувши, я рушив за нею. 

До хати Наарли ми прийшли вже майже в сутінках. Усередині вона виявилася несподівано просторою, особливо на тлі більшості місцевих будинків. Тут навіть було щось схоже на нормальне планування: три окремі приміщення, розділені дерев’яними перегородками та важкими шкурами замість дверей. Першим ішов великий зал із багаттям просто посередині й низьким столом неподалік. Під стелею та вздовж стін сушилися цілі пучки трав, від яких у повітрі стояв густий гіркуватий запах. На стінах висіли шкури тварин, у кутках лежали перев’язані тюки, кошики та мішки, а над вогнем на міцній перекладині висів великий залізний казан. На метал я вже звертав увагу раніше: наконечники стріл і списів у місцевих теж були залізними. Значить, вони точно вміли його обробляти. Десь тут мала бути кузня, а от наскільки далеко вони просунулися далі — ще питання.

Наарла тим часом навіть не думала відпочивати. Вона швидко розклала на столі якісь коріння, зелень і шматки невідомого мені м’яса та взялася все це різати. Судячи з рухів, готувала вечерю. Потім підійшла до великої бочки біля стіни, зачерпнула звідти мутнувату рідину в дерев’яний кухоль і простягнула мені. На обличчі в неї все ще сиділо роздратування після розмови з вождем і шаманом.

— Дякую, — сказав я більше з ввічливості, ніж із надії, що вона зрозуміє.

Я підніс кухоль до носа й одразу відчув алкоголь. Напій пахнув кисло, терпко й трохи дріжджами. Обережно зробив ковток. Щось середнє між сидром, молодим вином і рідиною, якою на Землі я б побоявся навіть протирати стіл. Гірке, різке й відверто смердюче.

Ну, зате алкоголь. А після останніх двох днів це вже майже предмет першої необхідності.

Я скривився, але все-таки допив кухоль залпом. Хто знає, може, воно тут ще й лікувальне. А якщо ні — хоча б спати буде веселіше.

Я саме сидів біля вогню, розглядаючи, як Наарла кидає нарізані трави в казан, коли шкура на вході відсунулася й до хати зайшов той самий кумедний шаман. Старий щось весело кинув Наарлі, після чого знову розреготався. Вона у відповідь лише сердито глянула на нього й продовжила різати продукти, наче давно звикла до подібного. Я перевів погляд з одного на іншу. Схожі риси обличчя, повна відсутність церемоній, та й зайшов він сюди так, ніби це його власний дім.

Дочка? Внучка?

А потім до мене дійшло.

Ага. Чудово. Виходить, ми весь цей час ішли не просто до Наарли. Ми прийшли в хату шамана.

Старий нарешті звернув увагу на мене. Без жодних пояснень він узяв зі столу другий кухоль, налив собі тієї самої бурди й підняв його вгору, дивлячись прямо мені в очі. Я зрозумів жест без перекладача, підняв свій порожній кухоль, Наарла невдоволено щось пробурмотіла й долила мені ще.