Пролог

У зоряному небі спалахує страшний вибух, і чорне, мертве полотно космосу на мить заливає сліпучим світлом. Крізь темряву простягається величезна армада різних кораблів, розтягнута на сотні кілометрів. Їх настільки багато, що порахувати неможливо: важкі бойові судна, кораблі супроводу, менші крейсери й десятки інших машин зливаються в суцільну металеву масу. Усі їхні гармати спрямовані лише на дві невеликі цілі, що нерухомо висять попереду.

Новий спалах розтинає темряву, і кораблів у складі армади стає ще менше. Один за одним вони зникають у вибухах, розсипаючись уламками й розпеченим металом. Їхні супротивники й досі не рухаються. Обидва невеликі кораблі огортає густе біле марево, у якому безслідно зникають снаряди й удари ворожих батарей, так і не досягнувши корпусів. Жодної спроби ухилитися, жодного поспіху чи страху. Здавалося майже неможливим, що два настільки малі кораблі здатні щось протиставити цілій орді. Та з кожним новим вибухом ставало дедалі очевидніше: боятися тут мали зовсім не вони.

Але вже за мить усе змінюється. Дві досі непорушні цілі одночасно зриваються з місця й заходять у крутий віраж.

Адмірал армади, що вже досить довго полював на цю малечу, перебував на борту найбільшого корабля флоту. Він задумливо позіхнув, потер підборіддя й не відводив погляду від тактичного зображення перед собою.

— Наблизити. Ще чіткіше...

Зображення збільшилося, і обличчя адмірала помітно насупилося.

— Усередині нікого немає. Ці тварюки вирішили від нас утекти. Задіяти протокол «Ф».

Дехто вважав адмірала божевільним, але сперечатися з ним наважувалися одиниці. Молодий капітан-інженер, що сидів за пультом ефірного озброєння й контролював потоки Ефіру всієї армади, належав точно не до них. За власне життя він майже не хвилювався: флагман тримався найдалі від основних сил і вже готувався до варп-стрибка. Проблема була в іншому. Його командир щойно наказав застосувати те, що могло знищити не лише ворожі кораблі, а й значну частину їхнього власного флоту. На одну коротку секунду капітан завагався. Цього вистачило, щоб пальці похололи, а в голові промайнула думка про те, що ще можна зупинитися. Та вже наступної миті він відкинув сумніви й віддав уявний наказ системі.

За мить усе завмерло. У голові вдарив такий гул, що весь екіпаж корабля майже одночасно втратив свідомість. Увесь, окрім капітана. Недарма саме він був ефірним керівником армади й утримував під контролем її колосальну міць. Здавалося, чорніше за космос уже нічого бути не може, та за ілюмінаторами простір став іще темнішим, ніби самі зорі на мить згасли. Вбудовані чіпи-помічники розпізнали критичний стан екіпажу й викинули в кров стимулятори. За кілька секунд люди почали приходити до тями, важко дихаючи й розгублено кліпаючи очима.

Коли системи корабля одна за одною повернулися до роботи, капітан нарешті зміг оцінити масштаб того, що сталося. Від армади майже нічого не залишилося. Там, де ще нещодавно простягалися бойові порядки тисяч кораблів, тепер лежала безмежна темрява, зрідка пронизана спалахами догораючих уламків. Пощастило, що ми встигли. Але, крім нас, мабуть, ніхто. Він провів долонею по чолу, стираючи холодний піт, і саме в цю мить корабельний ШІ заговорив на весь місток:

— КОРОНА НУЛЬ: МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ ВТРАЧЕНО.

Адмірал повільно обернувся до команди. На його обличчі не залишилося й сліду колишньої байдужості.

— Знищити всі корабельні архіви. Запечатати маршрут до Першої Бреші. Активувати протокол «Едем».

Після цих слів десь за мільйони кілометрів спалахнула перша планета. За нею друга. Потім третя. Одна за одною цілі світи зникали у сліпучих вибухах, і цього дня космос відчув їхню силу так, як не відчував ніколи раніше.