Розділ 13. Вантаж без адресата

О 8:30 ранку команда M.I.D.A.S. прибула до офісу транспортної компанії Atlantic Meridian Logistics. Будівля розташовувалася за кілька кварталів від портової території. Скляний фасад, акуратна парковка, доглянута зелень уздовж входу. Місце виглядало настільки звичайним, що Вілла одразу запідозрила: всередині на них чекатиме щось неприємне. Вона не любила офіси, де все було надто чистим. Зазвичай це означало, що безлад старанно ховали.

— Ти знову дивишся на будівлю так, ніби збираєшся її заарештувати, — сказав Кол, виходячи з автомобіля.

— Я оцінюю обстановку.

— І який вирок?

— Підозріла кількість скла.

Коул озирнувся на фасад.

— Серйозний злочин.

— Не жартуй. Скло дороге. Комусь довелося дуже добре заробляти.

— Якщо це твоя теорія, я починаю хвилюватися за економіку Маямі.

Вілла зачинила дверцята.

— Не хвилюйся. Я ще не дісталася до твоєї зарплати.

— О, а ось це вже особисте.

— Ти сам почав.

Вони рушили до входу, де на них уже чекав Баррі.

— Представник компанії готовий нас прийняти, — повідомив він. — Його звати Марк Елліс. Він відповідає за документацію перевезень.

— Той самий, чиє ім’я стоїть у супровідному листі? — уточнила Вілла.

— Саме так.

Коул зупинився перед дверима.

— Пам’ятаємо: ми прийшли перевірити документи, а не оголошувати комусь вирок. Спочатку слухаємо, потім зіставляємо слова з фактами.

— Ти дивишся на мене, коли це кажеш, — зауважила Вілла.

— Цікаво чому.

— Тому що боїшся, що я поставлю запитання, на яке людина не захоче відповідати?

— Тому що ти іноді ставиш три запитання замість одного.

— Якщо люди відповідають на перше, друге й третє не потрібні.

— А якщо не відповідають?

Вілла усміхнулася.

— Тоді починається найцікавіше.

Коул тихо зітхнув.

— Господи, дай мені терпіння.

— Ти ж командир. Де твоя впевненість?

— Вона закінчується приблизно за метр від тебе.

— Отже, ще є запас.

— На жаль.

Він відчинив двері й пропустив її вперед.

***

Марк Елліс виявився чоловіком років сорока п’яти з втомленими очима та звичкою перевіряти годинник кожні кілька хвилин. Він запросив їх до переговорної кімнати й одразу поклав на стіл папку.

— Я зібрав усе, що вдалося знайти за вашим запитом. Документи щодо контейнера з промисловими фільтрами, підтвердження доставки та відомості про транспортний засіб.

— Дякуємо, — сказав Коул. — Нам також потрібні первинні електронні файли та історія їхнього створення.

Елліс злегка насупився.

— Історія створення? У нас є стандартна система документообігу.

— Саме її записи нас і цікавлять, — відповіла Вілла.

Він перевів на неї погляд.

— Ви технічна спеціалістка?

— Так.

— Тоді ви розумієте, що не кожен документ зберігає всі технічні подробиці.

— Розумію. Але деякі документи зберігають достатньо, щоб встановити, коли вони були створені, ким і чи змінювалися після цього.

Елліс помовчав.

— Я можу попросити наш технічний відділ підготувати відповідні записи.

— Будь ласка, — сказав Коул.

Вілла відкрила папку. Перші сторінки відповідали тому, що вони вже знали: номер контейнера, маршрут, дані перевізника, час виїзду й статус доставки. Але в одному документі зазначався номер тягача, який не збігався з тим, що назвав водій.

— У день перевезення транспортний засіб замінили? — запитала вона.

Елліс кивнув.

— Так. Основна машина зламалася. Ми надали іншу.

— Коли саме?

— У другій половині дня.

— Чи є запис про поломку?

— Звичайно.

Він перегорнув кілька сторінок і показав їм акт технічної несправності. Вілла перевірила дату. Документ був оформлений того самого дня.

— А коли водієві повідомили про заміну?

— Не пам’ятаю точно. Це стандартна процедура.

— Хто затвердив заміну?

Елліс назвав ім’я диспетчера й дістав ще один документ. Коул уважно слухав, не перебиваючи.

— Чи повідомляли ви портову адміністрацію про зміну транспортного засобу? — запитав він.

— Так. Водій мав отримати оновлений дозвіл.

— Мав чи отримав?

Елліс повільно склав руки на столі.

— Наскільки мені відомо, отримав.

Вілла підняла очі.

— А вам відомо, хто саме його видав?

— Ні. Це вирішує порт.

Відповідь була цілком можливою. І саме тому Вілла не поспішала їй вірити.

***

За наступні двадцять хвилин вони перевірили ще кілька документів. На перший погляд, усе виглядало законно: заміна тягача була оформлена, маршрут погоджений, перевізник мав відповідні дозволи. Проте в кожному пакеті бракувало одного елемента — незалежного підтвердження того, що контейнер справді передали саме тому водієві й вивезли саме тим транспортним засобом.

— У вас є записи GPS? — запитала Вілла.

— Компанія зберігає дані маршруту, — відповів Елліс. — Але доступ до них має диспетчерська служба.

— Тоді нам потрібні координати обох транспортних засобів за відповідний період.

— Я можу оформити запит усередині компанії.

— А записи про передачу контейнера водієві?

— Вони мають бути в системі.

— Має бути чи є?

Елліс подивився на неї з помітним роздратуванням.

— Агентко Фокс, я намагаюся співпрацювати. Але ви ставитеся до кожної технічної деталі так, ніби шукаєте злочин там, де його може не бути.

— Я шукаю підтвердження там, де його поки немає.

Коул втрутився до того, як розмова стала гострішою.

— Ми не стверджуємо, що ваша компанія причетна до зникнення контейнера. Але маємо невідповідності, які потрібно пояснити. Якщо все оформлено правильно, первинні записи допоможуть нам це встановити.

Елліс зітхнув.

— Гаразд. Я передам запит технічному відділу. Але вам доведеться почекати.