Розділ 12. Людина по той бік документа

О 8:05 ранку Вілла Фокс стояла перед кавовим автоматом у холі управління й намагалася вирішити, чи варто довіряти пристрою, який обіцяв приготувати капучино за сорок секунд.

— Не раджу, — пролунав за спиною знайомий голос.

Вона навіть не обернулася.

— Автомат чи твої поради?

— Обидва варіанти можуть зіпсувати тобі ранок.

— Твоя самокритика мене вражає, Рейсе.

Кол став поруч, тримаючи дві паперові чашки.

— Я приніс нормальну каву.

Вілла поглянула на чашки, потім на нього.

— Ти знову запам’ятав, яку я п’ю?

— Ні. Просто купив дві однакові. Друга випадково опинилася зі смаком карамелі, молоком і додатковим еспресо.

— Дивовижний збіг.

— Я взагалі людина, якій щастить.

Вона забрала свою каву.

— Ти людина, яка надто багато про себе думає.

— А ти людина, яка все одно бере мою каву.

— Тому що в тебе гарний смак. Не перебільшуй власну роль.

Кол усміхнувся.

Вілла вже збиралася піти, коли він простягнув їй невеликий паперовий пакет.

— Ще й сніданок? — здивувалася вона.

— Баррі сказав, що ти вчора майже нічого не їла.

— Баррі веде облік моїх прийомів їжі?

— Баррі веде облік усіх прийомів їжі. Якщо ти раптом зникнеш, він спершу перевірить холодильник.

Вілла заглянула в пакет. Усередині лежав круасан.

— Передай йому, що я вдячна.

— А мені?

— Тобі я ще не вирішила.

— Жорстоко.

— Переживеш, командире.

Вона рушила до ліфта, а Кол пішов поруч.

— До речі, сьогодні ти поводитимешся професійно? — запитав він.

Вілла повільно повернула голову.

— Ти приніс мені каву, сніданок і тепер ставиш під сумнів мій професіоналізм?

— Я перевіряю, чи готова ти до складної розмови.

— Я готова до будь-якої розмови.

— Навіть якщо співрозмовник бреше?

— Особливо тоді.

— Ось це мене й непокоїть.

— Тоді можеш залишитися в машині.

— Я твій командир.

— Тоді тобі доведеться терпіти мене зблизька.

Двері ліфта відчинилися.

Кол пропустив її вперед.

— Повір, Фокс, це я вже зрозумів.

Лора Беннетт прибула до M.I.D.A.S. о дев’ятій рівно.

Їй було близько сорока. Темне волосся зібране в акуратний пучок, стриманий одяг, папка з документами в руках. Вона не виглядала ані наляканою, ані надто впевненою. Швидше — втомленою людиною, яка не розуміла, чому звичайна робоча процедура раптом стала предметом поліцейського розслідування.

Кол зустрів її в переговорній кімнаті. Вілла сіла навпроти, відкривши ноутбук, але не почала друкувати.

— Пані Беннетт, дякуємо, що погодилися прийти, — сказав Кол. — Ми розслідуємо зникнення контейнера з вантажем, який не був доставлений до місця призначення, попри те що в системі його позначено як отриманий.

Лора стиснула папку.

— Я читала про це у внутрішньому повідомленні порту. Але я не працювала зі зброєю. Моя ділянка — документація щодо вантажних операцій.

— Саме тому ми й хочемо поговорити з вами, — пояснила Вілла. — Ваш обліковий запис використали для підтвердження доставки іншого контейнера, у документах щодо якого також є невідповідності.

— Я підтвердила отримання на підставі документів, які мені передали.

— Хто передав?

Лора відкрила папку й дістала роздруківку.

— Представник транспортної компанії. Принаймні так було зазначено в супровідному листі.

Вілла прийняла документ.

— Ви пам’ятаєте його ім’я?

— У листі було вказано ім’я Марка Елліса.

Кол трохи нахилився вперед.

— Ви розмовляли з ним особисто?

— Ні. Усе надійшло через електронну систему.

— Тобто ви не бачили оригінального підпису?

— Ні. Я бачила електронний документ із підтвердженням.

Вілла повернула екран ноутбука до Лори.

— Цей файл створили о 19:06, хоча статус доставки з’явився в системі о 18:42. Чи звернули ви увагу на різницю в часі?

Лора насупилася.

— Ні. Коли документ потрапив до мене, статус уже був закритий.

— Але ви підтвердили його після цього?

— Я підтвердила отримання документа. Не сам факт фізичної доставки.

Кол підняв очі.

— Поясніть, будь ласка.

Лора зітхнула, наче давно чекала нагоди розповісти комусь про процедуру, яку сама вважала недосконалою.

— У нашій системі є два різні статуси. Перший підтверджує, що вантаж отримано на місці призначення. Другий — що необхідний документ надійшов і його зареєстровано. Я відповідала за другий. Але в загальному реєстрі ці статуси відображаються поруч, і не кожен користувач бачить різницю.

Вілла завмерла.

— Ви хочете сказати, що ваше підтвердження могли сприйняти як доказ доставки?

— Якщо дивитися лише на загальний реєстр — так.

Кол обмінявся поглядом із Віллою.

Це не виправдовувало всіх невідповідностей. Але змінювало те, що вони вважали доказом.

— Чи знаєте ви, хто позначив вантаж як доставлений о 18:42? — запитав Кол.

Лора переглянула свої записи.

— Ні. Я не бачила цього статусу, коли реєструвала документ.

— Чи можете ви надати нам журнал операцій, у якому видно, хто змінив статус і коли?

— Можу подати офіційний запит на збереження журналу. Але в мене немає доступу до всіх технічних записів.

— Подайте його сьогодні, — сказав Кол. — Ми зі свого боку також оформимо запит.

Вілла зробила коротку нотатку.

— Ще одне запитання. Чи отримували ви останнім часом прохання змінити порядок обробки документів або закрити записи без повного пакета?

Лора замовкла.

Це була перша зміна в її поведінці, яку Вілла не могла пояснити простим хвилюванням.

— Одного разу, — нарешті сказала вона. — Кілька тижнів тому мені зателефонували з внутрішньої координації. Попросили швидше обробити пакет документів, тому що транспортна компанія затримувала відправлення.