Розділ 10. Чужий слід

О 8:17 ранку Вілла Фокс уже втретє переглядала один і той самий документ. Не тому, що не могла зрозуміти його зміст. Навпаки — саме тому, що зміст був надто зручним. Дозвіл на доступ до технічного сектора порту. Підпис Нейтана Брукса. Чітко зазначена мета: перевірка резервної робочої станції RS-14. Дата — дванадцяте число, за кілька годин до першої підозрілої зміни в системі вантажного обліку. На папері все виглядало законно. Майже ідеально.

— Ти так дивишся на той аркуш, ніби він особисто образив твою родину, — озвався Роббі, проходячи повз її стіл із чашкою кави.

— Він гірший. Він намагається переконати мене, що всі тут чесні.

— О, тоді це серйозно. Може, викличемо психолога?

— Може, викличемо спеціаліста, який пояснить тобі, чому не можна пити каву над клавіатурою?

Роббі опустив погляд на свою чашку, потім обережно відсунув її від ноутбука.

— Ти псуєш мені ранок, Фокс.

— А ти самостійно створюєш собі проблеми. Я лише забезпечую коментарі.

— Я вже починаю розуміти, чому тебе перевели сюди. У попередньому відділі, мабуть, закінчилися люди, готові терпіти твій характер.

— А я починаю розуміти, чому ти досі не одружений.

— Це вже особисте.

— Саме так. Приємно, що ти помітив.

Роббі розсміявся й повернувся до свого робочого місця. Вілла нарешті відклала дозвіл і відкрила таблицю з історією доступів. Підпис Нейтана був лише однією частиною пазла. Її цікавило інше: хто саме створив документ, хто редагував його після підписання і чому в різних копіях фігурували різні номери робочої станції. Вона збільшила вікно з метаданими.

— Роббі.

— Якщо ти знову хочеш поговорити про мій сімейний стан…

— Хто має доступ до журналу версій портових заявок?

Він одразу перестав усміхатися.

— Адміністративний відділ, технічна служба й кілька старших координаторів. Чому?

— Тому що офіційна копія дозволу вказує RS-14, а в ранній версії, яку ми отримали вчора, стояла RS-41. Я хочу знати, яка версія була першою.

Роббі підсунув стілець ближче.

— Я перевіряв метадані. Документ створили під спільним адміністративним обліковим записом. Але історія редагування неповна.

— Неповна чи видалена?

— Оце, моя люба Лисице, два дуже різні слова.

— Тоді з’ясуй, яке з них правильне.

— А ти завжди так розмовляєш із людьми, від яких залежить твоя робота?

— Ні. Зазвичай я ще й прошу їх не чіпати клавіатуру брудними руками.

— Чудово. Я відчуваю, як між нами зароджується довіра.

Він узявся до роботи.

***

До дев’ятої години в конференц-залі зібралася вся команда. Коул стояв біля екрана, тримаючи в руках паперову теку. Він виглядав так, ніби вже встиг провести дві наради, посваритися з трьома начальниками й особисто врятувати місто від катастрофи. Насправді він просто прийшов раніше за всіх і встиг випити дві кави. Вілла помітила це, але вирішила не коментувати. Поки що.

— Ми не звинувачуємо Нейтана Брукса, — почав Коул. — Його підпис стоїть на дозволі, який міг бути оформлений цілком законно. Ми перевіряємо, хто мав доступ до станції, хто відповідав за її переміщення і чому документи відрізняються.

— Тобто шукаємо людину, яка залишила сліди, але дуже хотіла, щоб вони виглядали як звичайна адміністративна робота, — підсумував Алларік.

— Саме так.

Баррі поставив на стіл коробку з пончиками.

— Я приніс сніданок.

Роббі підняв голову.

— Нарешті. Хтось у цій будівлі розуміє справжні потреби оперативної групи.

— Тільки не бери з шоколадом, — сказав Баррі. — Це мої.

— Ти приніс цілу коробку, щоб оголосити право власності на половину?

— Я приніс цілу коробку, щоб ти не помер із голоду й не почав їсти наші докази.

— Я б ніколи не їв докази.

— Минулого тижня ти з’їв записку з номером телефону.

— Вона була написана на серветці!

— І що?

— Вона була чиста!

— На ній був соус, Роббі, — спокійно сказав Алларік.

Вілла опустила очі, ховаючи посмішку. Їй подобалося, що навіть під час серйозного розслідування ця команда не перетворювалася на групу похмурих людей, які вміють лише дивитися на монітори й говорити про злочини. Коул помітив її усмішку.

— Фокс, якщо закінчила розважатися, розкажи нам, що знайшла.

— Я не розважалася, командире. Я спостерігала за професійною деградацією колективу.

— І які результати спостереження?

— Позитивна динаміка відсутня.

— Дякую. Дуже цінний внесок у командну роботу.

— Завжди до ваших послуг.

Їхні погляди зустрілися на мить довше, ніж вимагала розмова. Роббі кашлянув.

— Мені подобається, як у нас проходять ранкові брифінги. Особливо коли я випадково опиняюся свідком чогось, про що мені ніхто не збирається розповідати.

— Ще слово, Скаю, і ти сьогодні працюватимеш із паперовими архівами, — сказав Коул.

— Зрозумів. Мовчу. Я взагалі людина небагатослівна.

— Ти говориш навіть уві сні, — зауважив Баррі.

— Це наклеп.

— Я жив із тобою в одній кімнаті на навчанні.

— Ти не маєш права використовувати моє минуле проти мене!

— Має, — відрізав Алларік. — Це називається доказова база.

Коул постукав пальцями по столу, повертаючи увагу до справи.

— Вілло?

Вона вивела на екран дві версії документа.

— Ось початкова заявка. Робочу станцію RS-14 мали перемістити для технічного обслуговування. Ось остаточна версія. Тут уже зазначена RS-41. Обидва номери існують, обидві станції зареєстровані в системі, але їхнє призначення різне. RS-14 використовували для резервного доступу до вантажного обліку. RS-41 — для діагностики обладнання.

— Отже, хтось міг підмінити станцію в документах, — сказав Баррі.

— Міг, — погодилася Вілла. — Але поки що ми не знаємо, чи це було зроблено навмисно, чи помилка виникла під час оформлення.