Глава 6. Чужий маршрут

О 08:17 ранку Роббі Скай уперше за весь час роботи в M.I.D.A.S. перестав жартувати. Це саме по собі було приводом викликати медиків.

— Хлопці, у нас проблема.

Баррі, який саме розпаковував свій сніданок, повільно підняв голову.

— Якщо ти знову зламав кавоварку, я тебе вб’ю.

— По-перше, це була не я, — відгукнувся Роббі, не відриваючись від моніторів. — По-друге, ти не вб’єш мене, бо я єдина людина в цій будівлі, яка здатна відновити твій доступ до харчового додатка.

— Я можу їсти без додатка.

— Ти замовляєш їжу через додаток.

— Це не має значення.

— Має. Ти замовляєш стільки їжі, що алгоритм уже вважає тебе закладом громадського харчування.

— Роббі, — спокійно озвався Коул, заходячи до оперативної кімнати, — якщо ти не перейдеш до суті протягом наступних п’яти секунд, я віддам твій комп’ютер Баррі.

Баррі перестав жувати.

— Я його не хочу.

— Чудово, — сказав Коул. — Тоді я віддам його Віллі.

Вілла, яка саме знімала куртку, навіть не глянула в їхній бік.

— Якщо там немає нічого корисного, я поверну його тобі розібраним на деталі.

— Бачиш? — Роббі вказав на неї пальцем. — Ось чому я не хочу, щоб вона торкалася моєї техніки. У неї немає поваги до чужої власності.

— У тебе на робочому столі лежить викрутка, три порожні банки з-під енергетиків і щось, що я сподіваюся ніколи не ідентифікувати, — зауважила Вілла. — Не розповідай мені про повагу.

Алларік, не піднімаючи очей від планшета, тихо промовив:

— Я ставлю двадцять доларів на те, що вона знайде там ще й твою гідність. Десь під клавіатурою.

— Ви всі мене ненавидите.

— Ні, — відповів Баррі. — Ми просто добре тебе знаємо.

Коул посміхнувся, але швидко повернувся до справи.

— Роббі. П’ять секунд минули.

— Так. Дивіться.

На головному екрані з’явилася таблиця з даними про вантажі, які проходили через порт Маямі протягом останніх кількох тижнів. Поруч відображалися маршрути контейнерів, час реєстрації, дані перевізників і цифрові ідентифікатори вузлів, через які проходили запити до портової системи. Вілла підійшла ближче.

— Ти перевірив усі контейнери, пов’язані з нашим вузлом?

— Усі, до яких вдалося дістатися через доступні журнали. Я зіставив часові мітки, записи про зміну маршрутів і дані перевізників. Потім попросив нашу улюблену систему перестати брехати мені.

— І вона погодилася? — запитав Коул.

— Ні. Але я вмію бути переконливим.

Роббі збільшив таблицю.

— Ось наш контейнер зі зброєю. За документами він мав залишатися в порту до завершення перевірки. Але в системі є запити, які свідчать, що його маршрут змінювали. Записи про ці зміни зникли, а потім система відновила попередній статус.

Вілла нахилилася до екрана.

— Не зовсім зникли.

— Перепрошую?

Вона вказала на два рядки.

— Подивися на час створення цих записів. Вони не відповідають часу, коли система нібито їх сформувала.

Роббі примружився.

— Чорт.

— Саме так.

— Тобто хтось не просто змінив дані, — сказав Коул. — Він намагався зробити так, щоб зміни виглядали як звичайна робота системи.

— Так, — підтвердила Вілла. — Але є проблема. Якщо людина, яка це зробила, добре знала архітектуру системи, вона мала б прибрати й ці розбіжності.

— Або не знала, що ми шукатимемо саме їх, — припустив Алларік.

— Або поспішала, — додав Роббі.

Вілла похитала головою.

— Можливо. Але я не люблю пояснювати помилки поспіхом, поки не перевірила, чи не були вони навмисними.

Коул глянув на неї.

— Продовжуй.

Вілла всміхнулася кутиком губ.

— З радістю, командире.

— Тільки не називай мене так із цим виразом обличчя.

— З яким?

— Ніби ти вже знаєш щось, чого не знаємо ми.

— Але ж я справді знаю.

Роббі театрально прикрив обличчя долонями.

— Господи, вони знову починають.

— Роббі, — одночасно сказали Коул і Вілла.

— Ось! — Він підняв обидві руки. — Навіть синхронно. Це вже лякає.

***

За двадцять хвилин Вілла й Роббі мали перед собою список із дванадцяти контейнерів. Усі вони проходили через порт за останні три тижні. Усі мали звичайні документи. І всі, за винятком двох, не викликали жодних запитань під час первинної перевірки.

— Дванадцять контейнерів, — промовив Роббі. — Три тижні. Два підозрілі. Один зниклий. Я обожнюю свою роботу.

— Ти щойно назвав її причиною свого нещастя.

— Я багатогранна особистість.

Вілла відкрила документи першого контейнера. Технічні компоненти для промислового обладнання. Перевізник — компанія, яка працювала з портом понад сім років. Одержувач — підприємство з Орландо. Дата доставки збігалася з датою в системі. На перший погляд усе було бездоганно.

— Нудно, — сказав Роббі.

— Ти хочеш, щоб у документах було написано «незаконна зброя, будь ласка, не перевіряти»?

— Було б зручно.

Вілла відкрила другий запис. Промислові фільтри. Інший перевізник. Інший одержувач. Та сама послідовність цифрових запитів. Вона повільно випросталася.

— Ось він.

Роббі нахилився до монітора.

— Контейнер прибув у порт двадцять один день тому. Відправлений за призначенням наступного ранку.

— За документами, — уточнила Вілла.

— Так, за документами. Але дивись на час останнього сканування.

Вона збільшила запис. Контейнер нібито пройшов контрольний пункт о 06:42. Водночас система реєстрації руху транспортних засобів не містила відповідного запису про вантажівку, яка мала його перевозити.

— Можливо, резервна система не синхронізувалася, — припустив Роббі.

— Можливо. Тоді повинні залишитися записи про ручне підтвердження або повторну перевірку.

Вілла відкрила журнал операцій. Порожньо.

— Немає нічого, — сказала вона.

— Це ще не доводить, що контейнер не виїхав.