Протокол "Лисиця"

Глава 3. Сліди, яких не мало бути

— Я знайшов дещо цікаве.

Роббі промовив це з таким задоволеним виглядом, наче щойно особисто спіймав міжнародного злочинця, повернув усі викрадені гроші й отримав за це премію. Насправді він просто сидів перед трьома моніторами, тримав у руці наполовину випиту каву й уже хвилин десять сперечався з принтером, який відмовлявся друкувати. Вілла навіть не підняла голови.

— Якщо це знову скриншот, на якому ти обвів червоним кружечком власну помилку, я не зацікавлена.

— Це було один раз.

— Тричі, — озвався Алларік, не відриваючись від планшета.

— Ви обоє сьогодні особливо дотепні.

— Дякую, — спокійно відповіла Вілла.

— Це не був комплімент.

— А я й не тобі дякувала.

Баррі пирснув сміхом десь біля кавомашини. Роббі повільно повернувся до Вілли.

— Знаєш, я починаю розуміти, чому тебе перевели саме сюди.

— Тому що я добре виконую свою роботу?

— Тому що тут уже давно бракувало людини, яка могла б псувати мені настрій із самого ранку.

— Рада бути корисною.

— Гаразд, — втрутився Коул. — Якщо ви двоє закінчили змагання з пасивної агресії, може, хтось нарешті пояснить, що ми знайшли?

Вілла відкинулася на спинку крісла й повернулася до головного екрана. Роббі відразу посерйознішав.

— Я переглянув журнали доступу до портової системи за останні сорок вісім годин перед зникненням контейнера. Спочатку нічого особливого. Стандартні входи, технічні запити, автоматичні оновлення. Але потім я помітив одну дивну річ.

Він вивів на великий монітор таблицю з часовими позначками.

— Ось тут. За одинадцять хвилин до останньої офіційної реєстрації контейнера хтось отримав доступ до модуля обліку вантажів. Обліковий запис належить технічному підряднику, який обслуговує частину портової інфраструктури.

— Meridian Systems? — запитала Вілла.

Роббі глянув на неї.

— Саме так.

— Це не означає, що компанія причетна до зникнення, — зауважив Коул.

— Я знаю, — відповіла Вілла. — Але означає, що нам варто з’ясувати, хто користувався обліковим записом і навіщо йому знадобився доступ до цього модуля.

— Дякую, Лисице. Приємно працювати з людиною, яка не оголошує винними всіх, чиї назви бачить на екрані.

— Завжди будь ласка, командире.

Коул примружився.

— Це зараз був підкол?

— Ні. Я висловила захоплення твоєю здатністю робити очевидні висновки.

Алларік нарешті підняв голову.

— Вона тут лише другий день, а я вже починаю вірити в майбутнє нашого підрозділу.

— А я починаю шкодувати, що навчив вас говорити, — пробурмотів Коул.

— Ти нас не вчив, — нагадав Баррі, ставлячи перед Роббі коробку з пончиками. — Ти просто багато говориш, а ми підхоплюємо.

— Це називається лідерством.

— Це називається поганим впливом, — сказала Вілла.

Коул подивився на неї. Вона невинно посміхнулася. І саме ця усмішка чомусь дратувала його значно сильніше, ніж мала б. Особливо після вчорашнього вечора. Особливо після того, як сьогодні вранці вона подивилася на принесену ним каву й абсолютно спокійно заявила, що між ними був просто секс. Він досі не вирішив, що саме його зачепило: її слова чи те, наскільки переконливо вона їх вимовила. Але це не мало значення. Принаймні так він собі сказав.

— Вілло, — промовив він, повертаючись до справи, — можеш визначити, чи доступ до системи здійснювали безпосередньо з термінала підрядника?

— Можу спробувати. Якщо журнали не підчищені.

— А якщо підчищені?

— Тоді доведеться шукати те, що людина забула приховати.

Роббі простягнув їй руку до клавіатури.

— Посунься. Я вже почав.

Вілла подивилася на його руку, потім на нього.

— Ти хочеш допомогти чи просто боїшся, що я знайду щось цікавіше за тебе?

— Я хочу запобігти катастрофі.

— Якій саме?

— Твоєму неконтрольованому бажанню довести, що ти найрозумніша людина в кімнаті.

— Роббі, я не винна, що кімната така маленька.

Баррі голосно засміявся. Алларік похитав головою, приховуючи посмішку. Навіть Коул не втримався від короткого сміху.

— Гаразд, — сказав Роббі, відсуваючись. — Працюй. Але якщо зламаєш мою систему…

— Ти розкажеш усім, що я зламала твою систему?

— Я розповім усім, що ти зламала мою систему.

— Тобто нічого не зміниться.

— Я тебе ненавиджу.

— Це взаємно.

Вони повернулися до моніторів. І вперше за весь ранок сперечалися вже не заради самої суперечки.

***

За двадцять хвилин Вілла знайшла першу невідповідність.

— Роббі, глянь сюди.

Він підсунувся ближче, нахилившись над її плечем. На екрані відображався фрагмент журналу доступу, який на перший погляд нічим не відрізнявся від решти. Звичайний технічний запит, стандартний протокол, звичайна відповідь сервера. Але часова позначка не збігалася з послідовністю подій.

— Це неможливо, — сказав Роббі.

— Дуже люблю це слово. Зазвичай після нього починається найцікавіше.

— Запит зареєстрований о 02:14:08. Відповідь сервера — о 02:14:03.

— П’ять секунд до запиту, — підтвердила Вілла.

— Помилка синхронізації годинника?

— Можливо. Але тоді ми мали б бачити подібні розбіжності в інших записах. Їх немає.

Роббі насупився.

— Тобто хтось змінив часову позначку.

— Або створив запис так, щоб він виглядав справжнім.

— Що означає, що людина знала, як працює система.

— І які саме записи потрібно підробити.

Вілла відкрила сусідній журнал і порівняла технічні ідентифікатори запитів. Її обличчя стало зосередженим.