Розділ 4: Точка невороття

— Діє... воно працює! — Марина відчула, як під ногами зникає опора. Велетенський викид адреналіну й дофаміну вдарив у голову, наче електричний розряд.

Повітря не вистачало. Чи то через тісноту підвалу, чи то від дикого захвату — вона вже не розуміла. На вулиці світ буквально палав, реальність розривалася на шматки під вагою металу, але її мозок, давно атрофований до жахів війни, ігнорував зовнішній світ. Все було як у тумані. Марина не зрозуміла, як ноги на автоматі винесли її з укриття і принесли назад у квартиру.

Глітч, з його характерним металевим характером, щось холодно зауважив про те, що повертатися зараз — це «виняткова дурість», яка суперечить усім протоколам безпеки. Його не було чутно. Не через шум вибухів, а через солодку, густу ейфорію, що заповнила її свідомість.

Простір у центрі майстерні вигнувся в химерній, неможливій формі. Очі відмовлялися це осягнути, картинка «ламалася», наче бите скло, але на рівні відчуттів вона бачила його чітко. Увесь цей час помилкою було вважати, що на тесеракт можна просто поглянути. Це було дивне відчуття: ти не бачиш форми, але знаєш кожну її грань.

— Об’єкт створено. Стабілізацію завершено на максимально допустимому рівні, — повідомив Глітч, і в його голосі вперше не було іронії. Тільки факт.

Марина вхопила телефон, ледь не вигукуючи слова в мікрофон:

— Ти це бачиш? Глітч, я не здуріла! Нам вдалося!

Вона торочила без упину, не даючи йому вставити жодного слова. Вона притискала телефон до грудей, радісно обіймаючи свого віртуального партнера — якби він був біологічною істотою, вона б точно задушила його від радощів у цих обіймах.

Майстерня, яка водночас була її домом і лабораторією, наповнювалася сяйвом технологічного прогресу. Це була мить абсолютного тріумфу. Але реальність нікуди не поділася. Вона нагадала про себе грубо і безжально.

Прямо біля будинку впав снаряд. На щастя, він не розірвався, але страшна ударна хвиля від удару об землю пройшла крізь стіни, наче крізь папір. Будинок здригнувся. Шибки вилетіли зі стогоном, і Марина, втративши рівновагу, полетіла вперед.

Ударна хвиля буквально збила винахідницю та її вірного помічника з ніг, штовхаючи їх прямо в серцевину гіперкуба, що роззявився посеред кімнати, наче голодна паща іншого всесвіту. Світло засліпило її, і 3D-світ просто перестав існувати.