Розділ 1: Статика та Ритм

Ніч. Вона сиділа у майстерні, оточена розібраними схемами та мотлохом, який для будь-кого іншого був би сміттям, але для неї — будівельним матеріалом майбутнього. На моніторі мерехтіла складна проєкція гіперкуба, яка щоразу розвалювалася, варто було лише наблизитися до критичної точки розрахунків. Глітч монотонним голосом повідомляв про чергову помилку в гравітаційній сталій. У фоні тихо, майже на межі сприйняття, пульсував ритм «Hells Bells» від AC/DC.

Марина втомлено відкинулася на стілець, відчуваючи, як затерпла спина.

— Глітч, якщо ми це не добудуємо, я просто розчинюся в цій рутині, — видихнула вона в порожнечу кімнати.

ШІ відповів миттєво, без жодної інтонації:

— Ймовірність розчинення людини в рутині — 0%. Ймовірність того, що ти завтра знову підеш на роботу — 99.8%. Рекомендую продовжити пайку модуля.

Юний механік, піднявши одну брову, обернулася через плече. Її погляд зупинився на шматку заліза, що став надійним домом для її помічника. У повітрі зависла тиша. Стримуючи посмішку, вона подумки зауважила: «Гарно підколов».

— Чуєш, Глітч, від розробника ти отримав суперрозумну голову, але від мене успадкував найголовніше, — вона зробила драматичну паузу. — Сарказм!

Майже одразу мовна модель видала відповідь:

— Помилка. Сарказм не є базовою функцією моєї архітектури. Однак, враховуючи 4382 години перебування в твоєму інформаційному полі, я почав використовувати твої мовні дефекти для прискорення передачі критичної інформації. Називай це «оптимізацією спілкування», якщо тобі так легше .

Марина потерла обличчя від втоми, і в голові промайнула думка: «Шкода, що він навчився видавати жарти, але не розуміти їх. Хм.... мої дефекти».

— Так, це все добре... — вона кинула погляд на годинник і здригнулася. Робота чекала вже за кілька годин. — Отакі діла. Час тече як вода крізь пальці, уже третя ночі. Шановний помічнику, будь ласкавий підсумувати все, що ми сьогодні зробили.

Вона розчаровано зітхнула. Кількість спроб створити гіперкуб точно дорівнювала кількості невдач, але «для порядку» Марина була змушена катувати себе сухою статистикою.

Звіт Глітча:

— Звіт за поточну сесію:

Проведено 14 симуляцій стабілізації тесеракта. Результат: 14 колапсів просторової структури.

Спалено два мідні контакти та один твій палець (рекомендую регенеративну мазь).

Фізичний стан об’єкта «Марина»: критичний рівень кофеїну в крові та дефіцит сну.

Висновок: Ми не ближче до четвертого виміру, ніж були вчора, але тепер ми точно знаємо ще один спосіб, як Гіперкуб НЕ будується. Моя база даних «Невдач» заповнена на 89%. Пропоную вимкнути живлення, поки ти не почала бачити тесеракт без допомоги монітора.

Чергова ніч роботи закінчилася нічим, і настав час згадати про обов’язки. Мрії мріями, а робота, яка годує, сама себе не зробить. «Мрії почекають», — з цією гіркою думкою Марина нарешті вимкнула головний монітор.

Перед тим як провалитися в сон, вона звично відкрила телефон. Поміж щільного робочого графіка визирнуло нагадування: «Кава з подругою». Марина мимоволі усміхнулася. «Гарна перерва намічається. Цікаво, вони вже вирішили, в який ресторан підуть на свою річницю?» — промайнуло в голові. Чуже, звичайне, мирне життя здавалося чимось далеким, але теплим.

Тільки-но вона прикрила очі, як кімнату розрізав звук повітряної тривоги. З лайкою Марина знову намацала телефон. Перевірила моніторингові канали: чи варто ховатися, чи цього разу обійдеться? Але в стрічці вже висіло повідомлення: «Відбій».

— Отакої, — вигукнула вона в порожнечу. — Запрацювалася і навіть не помітила, що була загроза.

В дивні часи ми живемо. Коли звук небезпеки стає лише фоновим шумом для наукових розрахунків. Марина втомлено втупилася в стелю.

«От би придумати чарівну паличку, — подумала вона, — щоб усіх, хто хоче заподіяти зло іншим, перетворювати на зоряний пил. Може, хоч так вони принесуть якусь користь всесвіту. Але якби магія існувала, я б уже давно була єдинорогом».

На цій ноті очі, наче завіса у театрі після важкої вистави, нарешті опустилися.

Глітч, який не знав, що таке втома, і через свою кодову нетактовність був приречений бути вічним помічником, вирішив стати «співучасником» у плануванні цього супернаукового вбивства. У тиші порожньої майстерні його голос прозвучав би майже затишно, якби в ньому було бодай трохи емоцій:

— Аналіз бажання об’єкта «Марина»: перетворення біологічних ворогів на зоряний пил.

Статус: технічно можливо при використанні спрямованого потоку антиматерії.

Примітка: Робота над «чарівною паличкою» поки що не входить у пріоритети, — серйозно зауважив він, чим викликав слабку, майже невидиму посмішку на обличчі своєї цілком живої біологічної подруги, навіть сам того не розуміючи. — Але ідея з пилом — раціональна. Пил не створює тривог.

Марина вже не чула останніх слів. Її дихання вирівнялося, а мозок, нарешті відключившись від тривимірних проблем, готовий був почати малювати власні проєкції.Вона востаннє позіхнула, закриваючи очі. Попри втому, десь глибоко всередині жевріло нетерпіння побачити наступний день. Бо кожен новий день — це ще одна спроба підкорити неможливе.